у символічне, у ньому знайдено безліч алегорій. У середньовічному символізмі склалися дві художні течії — релігійне та світське мистецтво. Художня культура середньовіччя пройшла такі етапи розвитку: дороманський, романський, готичний, у межах яких існували звірячий (варварський), романський, готичний стилі. Головними формами мистецтва були у літературі Житія святих, у архітектурі — церкви, у живописі — ікони, у скульптурі — зображення Христа, Богоматері, святих. Поряд з ними справжнє багатство явило світське мистецтво, яке створило неоціненні пам’ятки художньої літератури (легенди, саги, хроніки, романи, ліричну поезію, фабліо тощо), живопису (мозаїка, вітраж, декоративний малюнок та ін.), архітектури (замки, міські ратуші, маєтки та ін.), скульптури (портрети, рельєфи).
2. Мистецтво епохи Відродження.
Розвиток товарного виробництва, торгівлі, міської культури, а також науки у XIV— XVI ст. в Італії, а пізніше в усіх країнах Європи створив передумови для виникнення нового мистецтва, що продовжило античні традиції, в основі якого була гуманістична концепція особистості. У цей час надзвичайного розвитку зазнала і художня культура. Мистецтво остаточно відокремилося від ремесла й зробилося професійним. Художники Відродження намагалися показати дійсність такою, якою вона була насправді, розкрити її. Реалізм епохи Відродження відкрив внутрішній світ людини й затвердив його велич і красу. Художнім героєм стала титанічна особа, вільна та гармонійна.
У мистецтві з’явилися нові теми, жанри, зображувально-виражальні засоби. Були відкриті станковий живопис, гравюра, розроблені закони перспективи, композиції, світлотіні і колориту, склалися нові жанри: портрет, пейзаж, натюрморт. Особливого розвитку за епохи Відродження зазнали такі види мистецтва, як живопис, скульптура, архітектура, література; виявили себе театр (наприклад, англійський театр «Глобус», італійський театр масок тощо) і музика (італійські композитори Монтеверді, Палестріна та ін.). У 1585 р. митці брати Карраччі організували першу Академію мистецтв у Болоньї. В епоху Відродження змінилися відносини художників та публіки. Художників почали запрошувати до двору, їх послугами користувалися герцоги, папи, королі, але це не виключало їх соціальної залежності.
Таким чином, епоха Відродження змінила стан мистецтва і художника у суспільстві. Художня творчість стала чільним фактором суспільного життя, тому що була тісно зв’язана з політикою, філософією, наукою, впливала на формування духовної культури суспільства.
Мистецтво Нового часу. Криза гуманізму епохи Відродження, пов’язана з виникненням нових буржуазних економічних, соціально-політичних відносин, з формуванням нового індивідуалістичного мислення породила багато течій і стилів у мистецтві даного періоду.
Бароко — художній напрям, який сформувався в Італії у 80— 90-ті роки XVI ст., а пізніше поширився в інших європейських країнах. Термін «бароко» у перекладі з португальської мови — перлина неправильної форми. В основі цього художнього напряму лежать контрасти земного та небесного, реального та. нереального, дійсного та вигаданого, багатства та злидарства, влади та безвладдя тощо.
Класицизм — це художній напрям, який виник у Франції у XVII ст. Класицизм відображав інтерес буржуазно-аристократичної верхівки. Його виникнення було підготовлене буржуазними відносинами, які складалися за таких державних форм правління, як абсолютизм, формування філософської концепції раціоналізму (Р. Декарт). Теоретичне обгрунтування цього напряму дав Н. Буало у творі «Поетичне мистецтво». Мистецтву класицизму притаманні громадянський пафос, віра у силу розуму, чіткість, якість, велич, певний поетичний стиль мови, віршовий розмір (П. Корнель, Ж. Расін, Ж.-Б. Мольєр та ін.).
Щоб розкрити сучасність, класицизм узяв античні, насамперед римські, теми. Найбільш популярним жанром мистецтва була трагедія, але почав створюватися і новий жанр — жанр високої комедії, в якій відбилися певні сюжети тогочасного життя. Класицизм проіснував до початку XIX ст., тому що він найбільш повно відповідав завданням формування національних буржуазних держав і сприяв вихованню громадянських якостей особистості. Художній напрям «класицизм» відтворився у художньому стилі «академізм».
Просвітницький реалізм склався у XVIII ст. у період соціальної боротьби, коли на історичну арену вийшла буржуазія. Реалізм Просвітництва вже не висував таких великих титанів, як мистецтво Відродження. Його героями стали громадяни, які обстоювали свободу. (Згадаймо Д. Дефо, Дж. Свіфта, Г. Філдінга, П. Бомарше, Ф. Лассаля, Вольтера, Д. Дідро та ін.).
Мистецтво демократизується і звертається до життєвого матеріалу, в художніх творах з’являються представники різних соціальних верств, навіть нижчих. Провідним жанром стає соціально-побутовий роман. За цієї доби митець свідомо втілює радощі та хвилювання своєї епохи і розкриває певний настрій часу, притому головним об’єктом типізації робить соціальну природу своїх героїв.
Сентименталізм — художній напрям, який виник на противагу вигадливому аристократичному мистецтву. Він апелює до почуттів людей, ідеалізує добропорядність героїв і протиставляє злу добро. Сентименталізм звертається до дійсності, але, на відміну від реалізму, він є наївним, ідеалістичним в її сприйнятті (Ж.-Ж. Руссо, Ж.-Б. Грьоз, М. Карамзін та ін.). Сентименталізм ідеалізує теми природи сільського життя, патріархальності, високої любові та ін. Він започаткував такі жанри, як елегія, кладовищенська лірика слізливих комедій, міщанська драма, чуттєва повість, пригодницький жанр тощо. Сентименталізм існував у багатьох європейських художніх культурах (німецькій, французькій, російській та ін.).
Романтизм — художній напрям, який з’явився наприкінці XVIII ст. і був зумовлений великими соціально-економічними і політичними подіями того часу, наприклад передреволюційними і пореволюційними подіями у Франції останньої чверті XVIII ст. В основі романтизму лежить концепція безсмертя зла і вічної боротьби з ним. Романтики створили образ ідеального героя, який бореться з несправедливістю, злом. Вони звернулися до спадщини середньовічного мистецтва, до християнських ідей, акцентуючи увагу на внутрішньому світі людини. Особистість для романтиків — це увесь Всесвіт зі своїми світлими та темними сторонами. Вони породили культ індивідуальності, протиставляючи її високі поривання існуючій дійсності. Мистецтво романтизму метафоричне, асоціативне,