Образотворче мистецтво

у Середньовічній Європі.

В образотворчому мистецтві Середньовічної Європи панує кілька напрямків. Глибинні процеси становлення національної свідомості в Європі кінця ХVІІІ – початку ХІХ століття відкрили народам цього регіону їхнє величне минуле, пробуджували цікавість до Середньовіччя та його культури. Образотворче мистецтво Європи часів Середньовіччя (ІХ-ХІІІ століть) спирається на підґрунтя, що утворилося за тисячоліття від кінця V до початку ХІV століття. Звернення до джерел не надто давнього минулого стало поштовхом формування й розвитку у європейському мистецтві романтизму. За романтичною концепцією основний художній стиль Середньовіччя – готика – мав змогу постійно розвиватися завдяки своїй принциповій внутрішній незавершеності. Крім того у мистецтві цього часу існував ще один стиль – романський. Поділ цей з’явився лише на початку ХХ ст., але при всій своїй умовності він має певні підстави. Як у розвитку образотворчого мистецтва Середньовічної Європи, так і в розвитку всієї культури цієї доби виділяють кілька етапів:

Ранні феодалізм (V-VІІІ).

Зрілий феодалізм (ХІV-XVI).

Пізній феодалізм (ХIV-XVI).

Яскрава стилістична єдність в різних видах мистецтва і всіх регіонах характерна для готичного стилю, а передуючий йому стиль романський є стилем “пошуку єдиного стилю”. У кожній з молодих європейських країн прагнення до стильової єдності мистецтва виражалось у своєрідний спосіб: кожне королівство виробило свій більш або менші значно відрізнялося від романського мистецтва Італії, а німецький романський стиль відчутно різниться від англійського. Важливе місце посідала архітектура, як один із видів образотворчого мистецтва. Саме на архітектурі було сконцентровано увагу західноєвропейців, друге місце посідала скульптура, а такі важливі види мистецтва як іконопис, фреска, мозаїка перебували в тіні.

Вплив церкви, що прагнула підкорити собі все духовне життя суспільства визначив обриси Середньовічного мистецтва в Європі. Основним взірцем образотворчого мистецтва Європи були пам’ятки церковної архітектури. І не тільки тому, що церква була головним замовником художніх творів, а й тому, що середньовічне мистецтво формувалося під впливом релігійного світопорозуміння. Формула “мистецтво – біблія неписьменних” зберегла значення протягом усього середньовіччя. Головною задачею художника було втілення божественного начала, а з усіх почуттів людини перевага віддавалась стражданню, бо по вченню церкви, це вогонь, що очищає душу. З незвичайною яскравістю середньовічні художники зображали картини страждань і бідувань. Але скульптуру і живопис середньовічної Європи не слід розглядати тільки як втілення релігійних догматів, а й у світлі їх доступності широким масам. Церква виступала як ідейний керівник, а створювали всі витвори прості ремісники, бо народна творчість впліталася в декоративне оздоблення чужих християнству жонглерів, мисливців, чудовиськ, звірів.

Закріпити оцінку мистецтва середньовіччя як побудованої на старих традиціях, на повторенні, дублюванні, раніше досягнутого, нездатної до новацій, допоміг Леонардо да Вінчі. Критикуючи творчий метод тогочасних художників, він писав, що після римлян живописці “наслідували один одного вік у вік, увесь час штовхали це мистецтво до занепаду”.

Значного розвитку у цей час набула скульптура. Вона прикрашала не лише внутрішній, а й зовнішній інтер’єр. Її призначення було впливати на внутрішній світ середньовічної людини, вразити її до глибини душі, спонукати до свідомої душевної роботи. Поряд із сценами мук і страждань виникають фантасмагоричні зображення, які збуджують людську уяву. Протягом зрілого Середньовіччя в Європі, а зокрема Заході, ще не відчувалася потреба в портретному зображенні і взагалі скульптура мала дещо схематичний характер. Романська композиція довільно використовувала простір, поєднуючи різноманітність фігур і спрощеність жестів. Для романської скульптури є характерний демократизм творчості – фігури християнських святих нагадують тогочасних європейських міщан і селян. Пластика вростала в структуру будови храму і збагачувала його художній образ. Сотні тисяч іноді десятки тисяч скульптурних композицій, окремих статуй прикрасили храми усередині й особливо ззовні. Головним скульптурним жанром епохи Середньовіччя стає статуя.

У часи пізнього Середньовіччя розвивається живопис, художня діяльність. Особливо розвиваються ці види мистецтва у Німеччині. Можна виділити певні райони, що відіграли не останню роль у розвитку образотворчого мистецтва Європи, це: Франкенія, Баварія, Ельзас, Нижній Рейн та інші. Виникає саксонська школа живопису. Протягом ХІІІ-ХІV ст. в Німеччині ще панує мистецтво готики. Воно швидко набуло аристократичної вишуканості. Духовна віддаленість художників від повсякденного життя, аристократичність художніх образів пояснювалась близькістю до містики Екхарда і Таулера. У цей час починає писати свої перші картини Дюкер, Грюневальд, Гольбейн.

Колізії німецького мистецтва яскраво втілилися в творчості Альбрехта Дюрера. Він глибоко замислюється над навколишнім світом, критикує його, сумнівається, страждує. Ранні гравюри Дюрера містять алегорії з використанням античних тем. Він творить ряд гравюр на тему Ароксміпенса. Вершинами його мистецтва є такі гравюри: “Меланхолія”, “Лицар, смерть і диявол”, “Чотири апостоли”.

Видатний художник Німеччини, творчість якого починається на кінці пізнього Середньовіччя був Матіас Грюневальд. Йому характерна “містична” фантастика світової гри. Він створив серію картин “Розп’яття”.

В епоху пізнього Середньовіччя розвивається живопис нідерландського майстра Ієронемус ван Акена. Його твори характеризуються реалістичністю, трагічністю.

Значного розвитку в середньовічному образотворчому мистецтві набуває архітектура. Готичний стиль в архітектурі пов'язаний з розвитком середньовічних міст. Головний феномен готики – ансамбль міського собору. Готичний стиль архітектури сформувався насамперед у Франції: Іль-де-Франс, Пікардія. В містах спороджувалися стрункі, спрямовані високо в небо готичні собори, які виконували роль суспільного центру міста. Прикладом є собор в іспанському міст Севільї, який являє собою грандіозний прямокутник, поділений на п'ять нефів. Головним нововведенням готичного стилю стала каркасна система. Велетенські вікна з яскравими вітражами, своєрідним видом живопису з допомогою кольорових розписаних пластинок скла, замінили глухі