Тенденції розвитку мистецтва

Мистецтво революційної доби — яскрава сторінка сві-тової художньої культури — зросло на ідеях Просвіт-ництва. Незважаючи на певні теоретичні розбіжності, основою художнього єднання були віра у загальнолюдсь-ке братерство, активна громадянська позиція. Це знай-шло яскравий вияв у публіцистиці, значення якої диво-вижно зросло разом зі збільшенням газетно-журнальної продукції. Розвиток національних мов, що остаточно ви-тіснив латину як носія інформації, сприяв поширенню популярної пропагандистської літератури, напівлегаль-них та нелегальних видань. Зазнала змін і художня літе-ратура — в ній з'явились авторські відступи, соціально-політичні узагальнення, документально точні характери. Популярним став жанр есеїстики, здатний миттєво реа-гувати на суспільні події, розвинулася памфлетна літера-тура. У живописі ця лінія підхоплювалася політичною карикатурою та злободенним лубком.

Гострота політичної боротьби викликала інтерес до ораторства й появу неперевершених його майстрів — Робесп'єра, Мірабо, Дантона, Сен-Жюста, Барера. У пе-ріод якобинської диктатури на площах просто неба розіг-рувалися масові політично-агітаційні вистави. Аплодуючи героїчним персонажам, народ виражав свою солідарність з ними, ненависть та презирство до ворогів республіки.

Потужна хвиля революційного руху внесла зміни в усі види мистецтва, яке від барокко й «старого» класицизму спочатку прийшло до певних «проміжних» течій, а зго-дом — до революційного класицизму XVIII ст. Чутливою до реалій часу виявилася музика. Вона відповіла на них дра-матизмом тематики, пристрасністю, динамізмом, різки-ми контрастами. Це викликало появу великих форм — опери, ораторії; так звана «серйозна опера», що колись виникла при дворі, стала витіснятися побутовою коміч-ною, ближчою широким масам. У вокальну та інструмен-тальну творчість проникла народна пісня, масові музич-ні жанри почали активно впливати на симфонічні й оперні твори.

Більшість майстрів того часу формувалися під впли-вом барокко — стилю, що передусім прагнув декоратив-ної пишності. Барокковими були й образи та колізії опер Генделя, його інструментальна музика, але поєднання яс-кравої фантазії, сили почуттів із підказаною добою епіч-ною величчю дало йому змогу подолати межі барокко. Цьому посприяла революційна атмосфера Англії, де працював цей видатний німецький органіст і композитор. Шукаючи сюжетів для втілення героїчного ентузіазму, що вирував навколо, Гендель звернувся до Біблії, яка ви-значила тематику близько тридцяти його монументаль-них ораторій.

Суттєво поглибив і розвинув стиль барокко геніаль-ний Бах. Він змінив традиційні засоби музичної вираз-ності і практично створив власний стиль, відмінний від доволі важкої манери старих майстрів. Свої численні твори композитор наповнив гуманістичними ідеями, жи-вими образами, жанровими епізодами. Перлиною твор-чості Баха стали євангельські легенди «Страсті за Іоанном» та «Страсті за Матфієм» — величні трагедії, написа-ні для трьох хорів і двох органів. У цій музиці вчувалося все: і передсмертний стан Христа, і біль ридаючого Петра, і ненависть, острах та каяття натовпу. Та над усім, окрилюючі людські душі, підносилася краса духов-ного подвигу.

Музичні смаки суспільства формували й так звані «молоді» стилі, пов'язані з просвітницькими ідеями, їхня спільна мета виражалася по-різному: від витонченого, граціозно-поверхового рококо (класична французька опе-ра) до наївно-реалістичного нового стилю італійців (Перголезі, Вівальді) чи щирого розкриття почуттів у сенти-менталізмі (мангеймська школа, Піччіні та ін.). Загальне полегшення стилю, відмова від релігійної тематики, від щедрого звукового декору тощо. Узагаль-нив усі ці спрямування стиль віденських класиків — Глюка, Гайдна, Моцарта, Бетховена. Між операми Глюка, «паризькими» симфоніями Гайдна та П'ятою симфонією Бетховена пролягає ціла епоха, та це лише етапи у роз-витку єдиного великого стилю, який живив музику понад півстоліття.

Ранній представник цієї школи Глюк проголосив простоту, правду і природність єдиними критеріями кра-си для всіх творів мистецтва, у реформуванні опери він наполягав на необхідності внесення в неї громадянсько-го пафосу, героїки, ідейно насичених образів. Зовсім ін-шим був Гайдн, котрий приніс у музику світосприйнят-тя австрійського селянина. Його творчість позначена яс-кравим колоритом, точною жанровістю, поетизацією природи, добротою та лукавістю.

Глибше відображала життя творчість Моцарта, яка тяжіла до класицизму, його широких ідейних та художніх узагальнень. Основний зміст творів композитора — люд-ська драма, зіткнення сильних характерів, розкриття психології боротьби. Моцарт завжди оспівував красу життя і навіть у трагічному бачив поезію.

Рівновага почуття і розуму, змісту й форми, гармо-нійного сприйняття світу і драматизму мистецтва, вмін-ня бачити життя через властиві йому суперечності та конфлікти — ось що відрізняло віденських класиків від пред-ставників барокко. Саме вони проклали шлях музичному романтизмові, яскраво втіленому у творчості Бетховена. Його симфонії, увертюри, сонати пройняті ідеями Вели-кої французької революції, а усвідомлення суспільного обов'язку є однією з визначальних рис творчої індивіду-альності композитора. Наявність високого ідеалу, яскра-вої особистості художника, благородства його життєвої лінії пов'язувала віденську школу з класицизмом більше, ніж з будь-яким художнім напрямом XVIII століття.

Усе культурне життя Європи доби Просвітництва бу-ло позначене ідеями, що зародилися в Англії, а розвитку набули у Франції. Динаміка соціально-політичних про-цесів викликала пошук їхнього естетичного аналога в мистецтві. Лідером у цьому стала Франція, що впродовж десятиліть зберігала за собою звання культурного центру Європи, законодавця художніх нововведень. Тому розгляд мистецтва доби Просвітництва передусім спирається на французьку художню спадщину — яскраву, складну й само-бутню. В ній дістали втілення усі ті процеси, що супровод-жували вступ європейських країн у нову епоху.

Грунтом, на якому пізніше зійшли паростки Про-світництва, було мистецтво рококо з його підкреслено світським характером. Термін походить від франц. rocaille – декоративний мотив у вигляді черепашки. Інтимне і щире, тісно пов'язане з побутом людини, воно змінило барокко у перші десяти-ліття XVIII ст., тоді, коли в суспільстві виникло відчуття хисткості існування, тривоги за майбутнє, бажання встигнути взяти