2.2 Технологічні особливості виготовлення гобеленів.

В процесі роботи на межі двох різних кольорів нитки ткання перевиваються на спільній нитці основи і дають щільне з’єднання двох кольорів , при цьому не потрібно постійно рахувати нитки основи. Цей спосіб найпростіший. Краса виробу часто – густо залежить від кольорів використаних у процесі ткання, тому фарбуванню пряжі подавали особливу увагу в килимарстві. Найпоширеніший в Польських килимах колір: червоний, зелений, білий, жовтий, чорний ,синій. Фарби вимовляли за рецептами які часто зберігали в таємниці й передавали з роду в рід. Існували й загально – відомі способи . Різні відтінки жовтої добували з лушпиння цибулі, коріння кінського щавлю, гречаної луски, соняшникового цвіту. Крушина давала чотири різні фарби: червону, зелену, жовту і коричневу. Використовували дубову кору вільхові бруньки для чорного і коричневого кольорів. Червону фарбу добували з материнки а також чебрецю. З гарбузового листя та споришу одержували зелену та іншу фарби.

Кольори , що оточують нас помітно впливають саме своїм забарвленням. Одні викликають радісні почуття, інші залишають байдужими, а є й такі відбивають тільки негативні емоції.

З давніх – давен у багатьох народів урочистим кольором є, символом життя , відради та кохання був хвилюючий червоний колір. Йому слов’яни надавали ще значення оберега. Заспокійливий зелений колір, символ весни, надії , зростання і розквіту. Синій вважали кольором богів, що відводять від морів лихо. Жовтий колір та білий у різних історичних і національних культурах дістали семантичну священство святості, верховенства, тобто причетності до божественного. І у тварин білим кольором наділені лише кінь, півень, собака. Поряд з символікою кольору важливе місце належить символіці орнаменту. Протягом тисячоліть у різних народів формувалися власні знакові системи, характерні тільки для них самих. Поліський килим доносить зашифровану систему язичеських символів та світогляду деревлян, нащадками якого є поліщуки. Для оздоблення виробу використовували метричні, рослинні , зооморфні мотиви, які були пов’язані із стародавньою символікою антів. Різноманітні лінії оберігали від різноманітного зла , восьмикутні зірки, квадрати – знаки щастя, квіти – символ родючості і т.д. Поширеними на Поліссі були килими з кулями, кругами, а також вазонні композиції Козаком майстри ткачі називали фігурку з ромбовидною головою і опущеними руками, яка ніби сидить верхи. Назва козак з’явилась значно пізніше ніж сам оригінальний орнамент. Можливо козак виступає як жіноче божество котре зараз називають берегинею – матір’ю всього живого , богинею родючості , природи і добра . берегиню найчастіше зображають із піднятими руками (знак захисту), іноді як у поліських килимах з прибогами конями по обидва боки. Антропоморфна фігура в полісян завжди червоного кольору на тлі білих коней . Дикий кінь став символом святості ще в палеологічну епоху. Вершник на коні – персонаж із символікою верховенства, первинності , царственості, повновладдя. Слов’яни вважали вершниками і богом сонця Даждьбога , також це міг бути бог скотарства Велес. Отже козак виступає як уособлення божества слов’ян. Елемент бачимо й у квіткових композиціях як землеробський символ родючості.

Окрім образу Берегині до українських орнаментів увійшли й інші тотемічні знаки часів язичництва. Різноманітність орнаментальних форм їх зміст глибокого життя , їх зміст глибоко сягає корінням у дух буття українського народу, його потяг до прекрасного.

Гобелени Центральної частини Гуцульщини відзначаються великою різноманітністю кольорових поєднань – від насичених гарячих до теплих , холодних іноді контрастних кольорів. Для килимових виробів Гуцульщини поч.. ХХ ст.. кольори є поперечно – смугастим розташуванням орнаменту – ромбовидних фігур із ступінчастими та зубчатими контурами, а іноді гачкоподібним відгалуженням, які чергуються з групами гладких або дрібноузорних смуг, утворених мотивами “клинці”, “рачків” та ін. Таким орнаментам властива поліхромність – поєднання яскравих кольорових смуг на чорному тлі.

В суміжних з західною частиною Гуцульщини районах Закарпаття поряд з поперечно – смугастими поширені замкнуті з каймою та суцільним узорним полем композиції. Основи орнаменту в них – ромби у ракоподібних відгалуженнях, форма ромбів дещо видовжена, контури мотивів дещо плавніші, ніж в гуцульських килимках. Кольорова гама будується на контрастних співставленнях основних холодних з невеликою кількістю гарячих кольорів. Фон переважно вишневий різної тональності. Килими почали вимовляти і в домашніх умовах для власних потреб і на підприємствах народних художніх промислів , в таких традиційних центрах килимарства як Косів, Кути, Пістинь, Яблунів, Коломиї, Путилі, Галичі, Велики бичків.

Одним з основних центрів виготовлення килимів є м. Косів , де на виробничо – художньому об’єднанні “Гуцульщина” виробляється біля 70% килимових виробів України. Основні напрями художньо – синтетичного рішення виробів визачились тут у післявоєнні роки. Типовий для гуцульських килимів 50 –х – 60 –х років є членування всієї площини виробу на непарну кількість (3-5-7) широких горизонтальних смуг, побудованих за схемою закритого рядка. В центрі кожної з них розташовується велика фігура ромба з східчастими , зубчастими контурами або виступаючими на зовнішній стороні гачкоподібними відгалуженнями, ромб оброблено іноді в складніші за конфігурацією шестигранні медальйони. Бічні краї замикаються здебільшого спареними мотивами ромбів концентричної будови, кількома зигзагоподібними “кривими” суміжних кольорів з східчастим контуром, або іншими спорідненими мотивами. Ці площини чергуються з групами гладких різнокольорових і дрібноузорих смуг утворених мотивами сколиків, клинців, ромбиків тощо. В залежності від контуру провідного мотиву і способу розробки внутрішнього поля