ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ СУЧАСНОГО ТРАДИЦІЙНОГО І АМАТОРСЬКОГО ДЕКОРАТИВНО-УЖИТКОВОГО МИСТЕЦТВА

Вступ

Питання духовного відродження і збагачення сьогодення культурними надбаннями минулих часів є одним із першочергових державних завдань. Спадкоємність, взаємозв’язок і взаємозумовленість минулого із сучасністю були і залишаються визначальною дослідницькою проблемою.

Необхідність збереження та найповнішого прояву нашої спадщини у виховному процесі населення зумовлюють потребу виявити їх стан, зокрема народної творчості, культури та мистецтва різних часів, що красномовно свідчать про витоки первинного сприйняття народним митцем оточуючого світу. Цей код сприйняття як естафета передався із покоління в покоління і в художніх формулах зберігалося в народному мистецтві. В них – взаємини часів і поколінь, історія і пам’ять, традиції і творчість.

Сучасне професійне мистецтво в основу твору завжди буде брати народне мистецтво, яке було і залишається фундаментом та перспективою найрізноманітніших культурних процесів.

Народні традиції – явище історичне. Вони в своїй основі беруть витоки з доісторичних часів, віддзеркалюючи найрізноманітні потреби народу, поповнюючи матеріальну і духовну скарбницю українського народу. А чи не найважливішою з народних традицій є усний фольклор, мова. Саме усний фольклор завдяки мові передавався із покоління в покоління, слугує базою національної свідомості, культури.

Слово, рідна мова були і залишаються найважливішими чинниками спілкування і взаєморозуміння між людьми та етносами. Саме в мові закладено великий творчий заряд, джерелотворчі витоки. Усний фольклор, що завдяки мові віками передавався із покоління в покоління, є непохитною базою національної свідомості, пам’яті та патріотизму народу. Показовими в цьому значенні є численні казки, перекази, пісні, прислів’я, звичаї, народні свята, які благотворно впливали на формування творчого світогляду народних майстрів.

Народні традиції в Україні, починаючи з доісторичних часів, сприяли формуванню побуту, господарського досвіду, звичаїв, ремесел, культури і мистецтва. Значну роль відігравали і релігія, яка сприяла формуванню морально-етичного і громадсько-патріотичного світогляду народу та особистості.

Відомий знавець, збирач і дослідник української духовності Іван Гончар зазначав: “ Колись Україна задавала тон Європі-на високому рівні була її духовна культура, а наше образотворче мистецтво було найвпливовіше”. Наша народна творчість, традиції, головним чином пов’язані з релігійним християнським світоглядом, що підносило та формувало морально-етичний і громадсько-патріотичний світогляд. Релігія головним чином сприяла розвиткові писемності, літератури, мистецтва, що загалом окрилювало, підносило і формувало як релігійний так і патріотичний, а водночас морально-етичний, громадський світогляд народу.

ІІ. Основні тенденції розвитку сучасного народного декоративно-ужиткового та аматорського мистецтва.

Народні традиції як один із суттєвих чинників становлення професійної свідомості і світогляду митця були і залишаються кореневим стержнем вияву його індивідуальності особистості. Взаємозв’язок митця і народних традицій складається таким чином, що кожен митець повинен реалізувати себе як в індивідуальній творчості, так і в способі залучення і використанні народних традицій.

У різних народів будь-який митець будує свою творчість на фундаменті минулих досягнень народних традицій. Це яскраво засвідчує творчість багатьох поетів, письменників, художників та інших, які гармонійно поєднали у своїй творчості зі своїм особистим кредо народної традиції.

В особі яскраво виявлених в своїй творчості народних майстрів народні традиції здатні передавати як минуле так і майбутнє. Становлення та розвиток самостійної мистецької особистості, в тому числі майстрів народної творчості, відбувається у взаємодії з різноманітними процесами суспільно-культурного, релігійного та повсякденного життя.

Народні традиції, що склалися історично і передаються із покоління в покоління, зароджуються, розвиваються і живуть видозмінюючись разом із самим майстром. Як і народне мистецтво, народні традиції виявляють невичерпні традиції історичної багатомовності, продовжують спадщину, мають яскраві історичні корені. Швидше за все, пошуки зосереджуються у сфері фольклоризму. Ознаки автентичного фольклоризму можна спостерігати у таких видах народного мистецтва, як писанка, лозоплетіння, плетіння з соломи, витинанка, вишивка, бісер, ковальство, кераміка, іграшка. Інші види побутують у вторинних фольклорних формах: художнє дерево, ткацтво, розпис, художня обробка шкіри, скло.

Сьогодні продовжують творити у руслі традиційного народного мистецтва майстри, яким присвячена низка публікацій у мистецтвознавчих виданнях останніх років, зокрема в журналі «Народне мистецтво». Це Марія Вовкула (килими); Василь Завгородній, Василь Сідак, Михайло Царенко (художнє дерево); Мирослава Кот, Олександра Теліженко, Світлана Ігнатенко, Марина Коренєєва, Валентина Чипула, Таісія Мазур (вишивка); Володимир Ковальчук, Василь Курилюк, Касіян Вінцюк, Оксана Бейсюк, Григорій Денисенко, Володимир Онищенко, Фроня Міщенко, Михайло Киртиш, Василь Омеляненко, Михайло Трушик, Віктор Андрощук (кераміка); Ганна Діденко, Ганна Грипич (керамічна іграшка); Марія Матійчук (іграшка з сиру); Юлія Прийма (дерев’яна іграшка); Оксана Білоус, Зоя Сташук (писанкарство); Ганна Кучер, Йосип Ромащук (лозоплетіння, соломкоплетіння); Ганна Яців (декоративний розпис); Ганна Шабатура (наївне малярство); Іван Сколоздра (малярство на склі); Григорій Гусак (ювелірне мистецтво).

Проте, за сучасних умов механізм передачі традицій, зокрема, місцевих, порушений. Сьогодні майстри рідко набувають свого вміння в рамках етномистецької школи чи в родинному колі. Натомість вони мають можливість ознайомлення з музейними колекціями, літературою, історією народного мистецтва, різноманітними традиційними школами народної творчості.

У народній культурі і мистецтві неподільно панує і теперішній час. Саме традиція донесла до наших часів віковічний досвід династії майстрів. Передача мистецького коду з покоління в покоління стабільно і в рамках традицій на кожному етапі по - новому.

В 1971 році у Вільнюсі відбувся І Міжнародний симпозіум кераміки, до якого була приурочена виставка “ Кераміка СРСР-І”. Симпозіум проходив за темою “ Національні традиції в сучасній кераміці”. Більшість сучасників, у тому числі і зарубіжних, незважаючи на різницю шкіл, традицій, сучасних тенденцій, зуміли віднайти те поєднання сучасності і глибокого розуміння народних традицій, яке проявилося в духовному та емоційному тонусі,