У творчості народних майстрів останніх часів стійко зберігаються традиції давнини. Новинки вживаються досить повільно, проте саме вони себе виявляють у традиційній творчості як свідки певних умов, що спонукали до їх виникнення. Це можуть бути і нові матеріали, технології, композиційні рішення.

У народному мистецтві споконвіку живе традиція, тому твір, його майстер, осередок, регіон розвивається в межах своїх історико-етнографічних традицій.

Важливо відзначити, що професійне, а часом і аматорське мистецтво використовували першоджерела народної творчості. Результатом були твори, в яких по-новому, оригінально проявлялися народні традиції.

На багатому історичному досвіді існування традиційного народного мистецтва простежується, що проблеми народної творчості пов’язані з місцем і роллю народного мистецтва в сучасному світі.

Народні традиції – це історичний чинник передачі досвіду. Знання, які перебувають у стабільному та бесперервному розвитку, представляють собою частину духовності, яка виявляє етнічний характер народу.

Багато мистецьких проблем щодо народної творчості, пов’язані або ж виникають у зв’язку з розумінням місця і ролі народного мистецтва в сучасному світі, у взаємозв’язку з професійним мистецтвом.

Витоки традицій, можливо, закладено у генофонд етносу, саме він виявляє особливості стійкого, послідовного і цілеспрямованого розвитку. Еволюційні процеси, що відбуваються в сфері народного мистецтва очевидні, і сьогодні ми не можемо лише ратувати за народні традиції, культуру, мистецтво, які знає наша історія. Нині відсутня та основа, що зумовлювала виникнення тих чи інших побутово-господарчих витворів, в тому числі, виробів народного мистецтва для безпосереднього вжитку як в побуті так і в створенні оточуючого середовища. Змінився час, потреби, умови, вимоги та проблеми.

Для нового сучасного витка розвитку народного мистецтва необхідні відповідні суспільно-економічні передумови. Сучасний етногенез української нації неможливий без глибинного використання правічних традицій народної культури, яка зберігалася і дійшла до нас у багатьох її видах та жанрах. Саме скарбниця народного світогляду у формі творів народного мистецтва слугує джерелом розвитку професійного мистецтва. Проте, відходить у минуле цілий історико-етнічний клас культури, але залишається актуальною необхідність вивчення збору і фіксації пам’яток старовинних ремесел. Важливим питанням залишається політика влади на місцях, яка всіляко сприяла би роботі народних майстрів на різних ділянках в роботі народних художніх промислів, залученні молоді до розвитку місцевих видів народного мистецтва як невід’ємного історико-етнографічного джерела формування сучасної національної культури.

Сьогодні особливо актуальним є те, що зародившись, народне мистецтво, завдяки спадковому досвіду народних майстрів, втілило в своїх творах гармонію єдності з оточуючим середовищем, світом взагалі. Воно і сьогодні виражає глибокогуманістичні, своєрідні мистецькі особливості свого часу, естетичний світогляд його творців.

Традиція, мистецтво кожного народу дають благотворну ауру, духовно працюють на своїй землі, адже створені вони завдяки патріотичним та естетичним уподобанням свого народу.

Щодо творчості сучасних майстрів, то в їхніх творах використовується спадкова традиція, вони добре володіють технікою обробки матеріалу, знають локальні етномистецькі особливості. Однак їх випроби часто несуть ознаки відмінності від народного мистецтва. Так, сучасна вишивка втратила колишнє семантичне навантаження.

До показників розвитку народного мистецтва слід віднести відновлення його цінності у сучасній культурі, пробудження суспільства, відчуття його ідеалів, свідомості людей на засвоєння та переосмислення фольклору, звернення до історичної та етнічної пам’яті, традиційних символів та архетипів. Збереження традицій, їх глибокий аналіз, розуміння та переосмислення у сучасному мистецтві є необхідним, адже прогрес народного мистецтва від рівня інтерпретації суспільством його етнічних ознак і втілення їх у національну культуру.

Реалії нинішнього стану розвитку народного декоративно-ужиткового мистецтва полягають у співіснуванні творів, позначених народними традиціями (переважно у західних областях) і творів, що демонструють сучасний креативний підхід до художніх ідей, намагання привнести у свою творчість надбання професійного мистецтва в текстилі, металі. Кераміці, дереві та інш. Така картина прослідковується в експозиціях виставок різних рівнів – від показів в сільських клубах до масштабних Всеукраїнських фестивалів народної творчості.

Картина побутування народного мистецтва різноманітна і різномасштабна. Кожен регіон докладає значних зусиль по відродженню, а найчастіше, по збереженню і подальшому розвитку тих чи інших осередків народної творчості.

В областях приділяється значна увага індивідуальній творчості народних майстрів, відслідковується сучасний стан розвитку осередків. Крім традиційних, усталених форм роботи, таких як обласні, районні художні виставки, конкурси, фестивалі, значно активізувалась просвітницька робота в цій галузі.

Силами працівників ОЦНТ проводиться значна робота по збереженню, розвитку і відродженню основних видів народного декоративного мистецтва, незважаючи на складні процеси у суспільстві, економіці, незадовільне матеріально-технічне забезпечення, втрату кадрового складу в установах культури.

Вона носить нерівнозначний характер в різних регіонах. Якщо зусилля по збереженню осередків народного мистецтва докладають в таких областях як Івано-Франківська, Закарпатська, Львівська, Чернігівська, Вінницька, то на півдні – в Миколаївській, Херсонській обл., Кримській АР відроджують і розвивають крім українського і мистецтво інших народів, що населяють ці області.

Сьогодні можна констатувати, що загалом всі області в тій чи іншій мірі працюють з майстрами народного мистецтва та аматорами.

ІІІ. Діяльність обласних центрів народної творчості в галузі сучасного традиційного народного декоративно-ужиткового та аматорського мистецтва

Вінницький обласний центр народної творчості на протязі більш ніж 50-ти років проводить обласні виставки творів майстрів художньої творчості . Ця традиція є унікальним явищем, тому що жоден регіон України не має такого визначного досвіду і практики. Організовані виставки дали змогу виявити плеяду талановитих і самобутніх майстрів, імена яких увійшли в історію української народної культури. Серед них необхідно згадати Якова і Якима Герасименків, Миколу Бабака, Параску Березовську, Валентину Васильєву, Дарію Сидоренко, Ольгу Леонову, Степена Смаля, Валентину Бичкову, Олену Красну, Римму Гріх, Марію Деркач, Петра Кравчика, Івана Габришина,