Николаю мій, Николаю дорогий!

Ти то межи нами того Великодня був,

Ти то нам паску-дари покроїв,

Ти то нам до церкви відніс,

Ти то насамперед свяченого кушав,

А тепер ми без тебе і їсти не можемо.

Николаю мій, Николаю,

Хто би був казав ще тогідних свят,

Що ти уже цих не діждеш,

Николаю мій, Николаю дорогий!

Якщо ж мати не певна того, що її сини чи дочки вже померли, і ще сподівається, що її діти повернуться по святах додому, то вона залишає для них шматок свяченої паски та три крашанки. Все це вона загортає в рушник і кладе десь у затишному місці, покриваючи сухою материнкою – символом вічної надії. Цей дарунок від матері з великоднього столу зберігається до свята Вознесіння Господнього і в цей день віддається бідним – “щоб молилися за спокій душі загублених.

Після розговіння вмиваються, кладучи в миску два яйця і дрібну монету, а потім воду виливають на вогонь або в озеро.

“Коли на Великдень розговієшся і вийдеш з хати на вулицю, то що перше побачиш, тим і промишляй – буде удача. Якщо в цей день дощ або небо захмарене – буде врожай. В день свята Воскресіння Господнього ворота у царство небесне відкриті, а той, хто в цей день умре, прямісінько піде до раю. Дитина, яка народиться в цей день, буде нещаслива.

На Великдень, як зустрінеш якого чоловіка, хоч і незнайомого, поклонись, привітайся. Гріх не вітатися в цей день навіть з ворогом!

Після обіду ходять на кладовище христосуватися з померлими і кладуть на гробки крашанки, що їх відразу ж підбирають діти.

Відомий на Україні є звичай Гойдатися на гойдалці. Біля гойдалок грали в ігри, в яких використовували писанки і крашанки.

Гойдалки

Звичай гойдатися на гойдалці походить, як думають дослідники, з сходу, де гойдалка була відома ще в стародавні часи. До слов’янських країн цей звичай міг прийти з Туреччини, бо саме в південних слов’ян, що були під турецьким впливом, гойдалка – найулюбленіша весняна розвага.

Тепер це тільки розвага, але колись в основі цього звичаю була поважна мета: очищатися повітрям від усього злого, що накопичилося за зиму. А звідси: хто очиститься, той буде здоровий, а хто не очиститься – буде хворіти. У Боснії, Герцеговині, Сербії, а частково і в нас, на півдні України, існує повір’я, що хто погойдається на гойдалці в Лазареву суботу (у нас, властиво, на Великдень), той весь рік буде здоровий, а хто не погойдається, у того буде боліти голова.

Що цей звичай прийшов до слов’ян з нехристиянського сходу і колись вважався поганським, свідчить такий факт. Патріарх Андріян у 1697 році в інструкції, що була заадресована “старостам попівським”, наказував не ховати “ни на кладбищь, ни на убогомь дому, а на Поль и вь льсу тьхь, которые зграя утонуть или сь качели уб’ються”. Отже, якби цей звичай не вважався поганським, то церква не протестувала б проти гойдалки, та ще так суворо.

Пізніше гойдалка, як і багато інших поганських звичаїв, пристосувалася до нових обставин і здобула християнського тлумачення.

Існує звичай чіпляти в стодолі гойдалку; і старий, і молодий повинен погойдатися на цій гойдалці, на згадку про те, що Юда повісився.

Тут же, біля гойдалки, звичайно грають у крашанки чи писанки. Грає не тільки молодь, але й дорослі, жонаті чоловіки. Жінки й дівчата в іграх участи не беруть.

Найчастіше грають в “навбитки”, в “котка” та в “кидка”.

Гра “навбитки” полягає в тому, що один тримає в руці крашанку, носком догори, а другий б’є носком свого яйця. Потім б’є другий по кушці, тобто, по протилежному кінці; чия крашанка розіб’ється з обох кінців, той програв: він віддає свою крашанку тому, хто виграв.

У “котка” грають так: з похилого місця, з перепоною внизу котять яйця, одне за одним, намагаючись котити так, щоб попасти своєю крашанкою в крашанку партнера. Правило: хто частіше попадає, той більше виграє.

Гра в “кидка”. Один з партнерів кладе дві крашанки на такій віддалі одна від одної, щоб поміж ними не могло прокотитися яйце; другий партнер стає на віддалі одного сажня і кидає свою крашанку; якщо він попаде одночасно в обидві – виграв, а як попаде в одну або не попаде в жодну – програв.

Грають ще так: кладуть кілька шапок, під одну з них – крашанку; хто відгадає, під котрою з шапок є крашанка, той виграв, а не відгадає – програв.

Кладуть яйце на землю. В десяти кроках від нього стоїть один з партнерів, що хоче виграти яйце; йому зав’язують очі хусткою. З зав’язаними очима він відміряє десять кроків, розв’язує очі і має дістати до яйця, не сходячи з місця. Якщо дістане – виграв, не дістане – програв.

Другий день Великодня – понеділок – називають поливаним, бо в цей день християни обливають один одного. Обливати когось або самого себе – це стародавній звичай, що пов’язано з весняним очищенням водою. Не обходиться без писанок і тут.

На Гуцульщині дівки цього дня дають легеням (парубкам) галунки (крашанки) і писанки. Не дає сама, а ховає за пазуху, а леґінь відбирає від неї, звівши уперед з нею легку боротьбу. Діставши врешті, веде дівку