Малювали ікони переважно на липових дошках, рідше тополевих або ялинових, покритих тонким шаром білого бездоганно вирівняного крейдяного левкасу. Дошки були колені й тесані, середньої товщини, переважно в межах двох-трьох сантиметрів. З лицьо-вого боку вони звичайно мають заглиблене поле — ковчег для основного зображення, а на зворотному — впущені здебільшого з одного боку дві кріпильні горизонтальні шпуги. В іконах XIV—XV століть звичайно під левкасом буває наклеєне полотно — поволока. З лицьового боку ікони облямовували мальованою червоною смужкою світлішого або темнішого відтінку, рідше — двокольоровою. В XVI столітті на обрамленні, як і на тлі та німбах, виникають гравіровані або тиснені орнаментальні мотиви.

При вивченні української ікони раз-у-раз постають питання: хто, коли, де і на чиє замовлення її намалював. У той час в українських майстрів не було звички підписуватися і датувати свої твори, тому нічого дивного немає в тому, що нараховується лише декілька підписаних або датованих творів

Прикарпаття - це чисті, бистрі, ріки, що несуться з гір, це і буйні ліси, і квітучі полонини, це незрівнянна краса, це улюблена моя Вкраїна, мій край, моя земля.

Це край давньої й багатої культури, край, де з покоління в покоління зберігалася народними геніями все естетично цінне. Створене, аби прикрашати життя, народне мистецтво наслідувалося в процесі історичного розвитку і стало складовою частиною національної культури, невичерпним джерелом її розвитку. Саме народна творчість послужила живою основою образотворчого і професійного декоративно - прикладного мистецтва, що поступово сформувалися в самобутню художню школу.

Мистецтву Прикарпаття притаманна міцна реалістична традиція сформована у продовж усього періоду становлення і розвитку західноукраїнської художньої школи. Вона має свою історію і специфічні риси, що засвідчують її народні, демократичні витоки.

Велику роль в утвердженні високих тенденцій в мистецтві західних земель України відіграла творчість таких визначних художників, як Устиянович, Т. Копистинський, Т. Ром'янчук, Я. Темрак, Ю. Панькович, М. Сосемко, І. Трум, 0. Новаківський, П. Війтович, Г. Кузневич, М. Парамуп. Саме ці митці подали наступним поколінням повчальний приклад художньої майстерності, намітили шляхи подальшого розвитку національної образотворчої культури.

Професійне західноукраїнське мистецтво розвивалося в зв'язку з тими процесами, що відбувалися в західноєвропейському мистецтві XIX - початку ХХст, а також з творчою практикою митців східних земель України. Обізнаність з широким колом художніх тенденцій і жвава, творча реакція на тогочасні різноманітні скерування не позбавити західноукраїнського мистецтва, самобутності.

Проте в цілому розвиток українського мистецтва гальмувався важкими суспільно - економічними умовами життя населення західних земель України, національним та рілігійним гнобленням з боку урядових кіл Австро – Угорської монархії, а пізніше буржуазно - поміщицької Польщі. Але на зламі XIX - XX ст, спостерігається пожвавлення культурно - мистецького життя в Галичині. В умовах широкого національного піднесення у Львові та в інших містах спостерігається до національної тематики, до життя та історії українського народу. Разом з тим поширюється рух за об'єднання художніх сил. Приміром, І. Трум, який гостро відчував необхідність піднесенні української культури, їх соціальної ролі і дієвості, створення відповідного духовного клімату серед художників, став ініціатором організації першого в Галичині творчого об'єднання "Товариство розвоно руської штуки" (1998). Шляхом виставочної діяльності та видання репродукцій кращих творів західноукраїнських художників, воно протягувало українське мистецтво серед широких кіл громадськості. Складні її багатовимірні процеси розвитку мистецтва на західних землях України відбувалися в гострих ідейних і творчих змаганнях між художниками, які дотримувалися різних методів і стильових орієнтацій. В умовах ідеологічних зіткнень різноманітних напрямів гостро постало питання про громадську позицію художника, про соціальне значення його творчості в житті народу. Західноукраїнська художня школа завжди оригінально поєднувала у собі досягнення різних, часом протилежних за творчою манерою митців, і в цьому на перший погляд суперечливому суспільстві полягає якраз своя рідна єдність. І які б різні чітко визначені індивідуальні програми не висували митці, творчість кожного з них генетично пов'язане зі школою з притаманними її особливостями. Це пояснюється насамперед доброзичливою атмосферою, духом взаєморозуміння й згуртованості, що властиві мистецькому колективові. Прикарпаття, а також творчою і педагогічною діяльністю) О. Кульчицької, І. Севери, А. Левицького, Р.Сельського, пізніше - І.Гутарова, І.Якуніна, К.Звіринського, В.Борисенка, Е.Миська, І.Драгана, М.Курилича. Шлях пройдений митцями Прикарпаття, - не висхідна пряма, а складний процес із злетами і невдачами.

Мистецтву першого повоєнного десятиріччя притаманна оптимістична інтонація. Більшість творів мають документальний характер і оціночну характеристику. Виявилися нові характерні риси картинної структури: умовність сюжету, асоціативність образів, статистичність, різноманітність постатей.

Рубіж 60 - 70х років був певною мірою визначальним. У цей час активно працюють майстри старшого покоління в В.Джидра, В.Сколоздра, Л.Левицький, Я. Музика, О.Ляницький, В. Любчик, Р.Турин, В.Савін, вступили у пору творчої зрілості перші випускники Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва В.Борисенка, Е.Миська, Т. Бриж, Г.Левицька.

Мужніло молоде на той час покоління художника, з них І.Остафійчук, Л. Медвідь, Я. Мотика, Р.Петрук, О. Куца, Н. Паук. Завдяки їх спільній праці відбувалася певна стабілізація, утвердження творчого колективу прикарпатських художників, митці впевнено продемонстрували резерви в оновлення образотворчої мови кожного з видів шляхом творчих запозичень у суміжних видах мистецтва.

В останнє десятиріччя мистецтво Прикарпаття вступило в більш зрілу фазу свого розвитку, що проходив зовні спокійніше порівняно з минулими роками. Експериментаторське начало дещо відступило перед необхідністю більш глибокого втілення думок і почуттів.

«Мистецтво завжди є в пошуках кращих форм людських почуттів і думок, радості і горя.»

К. Ф.