Реферат на тему:

Ткацтво - один із традиційних видів творчості на Україні (ліжники, сукно, килими, гобелени)

Ткацтво - один із традиційних видів творчості, невід’ємна частина сучасної культури української народу.

Самим високим видом мистецтва, самим талановитим, самим геніальним є народне мистецтво, тобто те, що закарбоване народом, що народом збережене, що народ проніс крізь століття.

Народ все одно, що золотошукач, він відбирає і несе, шліфуючи протягом багатьох десятиріч, тільки найцінніше, найгеніальніше.

Ткацтво належить до найдавнішого ремесла. Ткацтво – це виготовлення різноманітних килимових тканин, виробів, що сполучають в собі всілякі технічні виконання, як і багатство художніх форм. Килими і килимові вироби широко застосовуються для побутових потреб і прикрашання житлових та громадських інтер’єрів.

В інтер’єрі житла ткацтву і тканинам і тканинним виробам належить провідна роль. Крім утилітарного, практичного значення їх декоративні властивості створюють своєрідність інтер’єру, є свого роду етнічними символами.

У народному мистецтві закладені зародки великої творчої свободи, фантазії, людяності і добра. Здобуття національного мистецтва віддзеркалює історичне минуле нашого народу, його вікове прагнення до волі, розкривають його душу. Засоби, якими користувались письменники, поети, художники, музиканти були близькі і зрозумілі нам, століттями викарбовувались, ставали більш могутніми.

Цивілізація на протязі віків розвивалась і збагачувалась завдяки обміну і контактам між народами. Зміст кожного мистецького твору відповідав історичній необхідності, форма ж –сучасності. Традиція, як невід’ємний чинник культури народу, надає мистецькому твору святковості і шани. У кожній роботі закладено індивідуальне, неповторне мистецьке кредо.

Мистецтво ткацтва, як свідчать археологічні матеріали, має багатовікову історію розвитку. Воно, як і мистецтво прядіння народилось і поширилось на найранніших етапах ери утвердження виробничого господарства, у епоху неоліту, а особливо поліметалічну епоху. Про це свідчать багаточисельні знахідки пряслиць з кераміки, каміння, кісток. По формі вони нагадували диски з отвором. Нерідко пряслицями служили висвердлені і обточені уламки кераміки.

Точні дані про конструкцію ткацьких верстатів того часу відсутні. Але є припущення, що вони були приблизно такими ж , як ткацькі верстати, відомі з епохи зародження цивілізації. Так, відомо, наприклад, зображення горизонтального єгипетського станка, додинастичних часів.

Першим матеріалом для тканння давні люди використовували рослинні волокна. Стародавнім матеріалом для виготовлення матерії були волокна луба, дерева і льону (Єгипет, Південно-Середземноморські землі).

Вовняна нитка почала використовуватись значно пізніше, тільки в поліметалічну епоху, а ще пізніше – шовк та бавовна.

Були зроблені знахідки кістяних при виробництві.

Найстародавніші знахідки тканин, у дуже поганому стані, відносяться до часу енеоліту. Так, наприклад, погано зберігся фрагмент тканини з Ієрихона, який датується границею ІV і ІІІ тисячоліття до нашої ери. Його аналіз показує, що мистецтво прядіння і ткацтво досягло в ті часи великого розвитку. Це зумовлено потребами людей в тканинах і одязі.

Археологами знайдені ручні веретена, на яких пряли льон, вовну, коноплі. Для посилення обертання веретена, на нього насаджували кам’яні або глиняні кружальця - пряслиці, оздоблені орнаментом.

У період Трипілля були відомі різні текстильні техніки: в'язання, плетіння, ткання.

Прядіння і ткацтво зазнало піднесення в період поширення та розвитку скіфської культури (VІІ – ІІІ ст. до н.е.). З матеріалів курганів Чортомлин, Куль-Оба, та ін. Відомо, що скіфи займались ткацьким ремеслом. У багатьох жінок веретена були грецького типу з кістяним набором, у бідних – дерев’янні з глиняним або свинцевим прялом – важком.

Цікаву знахідку зробили археологи у с.Жванець біля Кам’янець-подільського. Це ділянка, де стояв ткацький верстат, огороджена камінням – так звана кам’яна огорожа для ваерстата.

З VІІ – VІ ст. до н.е. тканини виготовлялися простим полотняним, репсовим і саржевим переплетінням. Їх фарбували у синій, червоний, жовтий, бузковий та інші кольори. Використовували барвники рослинного походження.

На всій території України археологами знайдені цікаві речі ткацької сировини праслов’янських племен.

Прядіння льону та вовни як і ткацтво в Древній Русі не було відокремленою галуззю ремесла. Слов’янське поселення вело переважно натуральне господарство і кожна сім’я власними силами задовольняла свої потреби в одязі, знаряддях праці.

З Х ст. є згадки про високоякісне сукно, з якого шили опанчі і свити. З лляного й конопляного прядива виготовляли полотно і шили переважно натільний одяг. В старих могилах з тих часів можна бачити останки вовняних і полотняних матерій, полотна лляного і конопляного, грубішого і тоншого ткання.

Серед знахідок ткацького знаряддя Х-ХІІІ ст. виділяються матеріали із с.Райки Житомирської області: клубки вовняної пряжі, лляні нитки, сім’я конопель, залишки грубих конопляних мішків, фрагменти тканин для одягу, веретено, мотовило для змотування ниток, кістяна квадратна табличка з отворами в кутках (для дощаних кросен для ткання тасьми, поясів). Райковецька знахідка існування горизонтального верстата на землях Житомирщини в ХІ – ХІІІ ст.

Збереглося багато археологічних пам’яток прядільно-ткацького виробництва часів Київської Русі. Часто зустрічаються прялиці з написами жіночих імен, ініціалів, позначок у вигляді кружечок, хрестиків, рисочок. У ткацьких виробах відбивались певний світогляд, уявлення про життя, красу, вірування людей. Такі креслення знайдені і в Леннківському та Чорнівському городищах (біля Чернівців).

Покровителькою прядіння і ткацтва була богиня Мокош. Їй вклонялись, вірили в її допомогу в копіткій праці.

Розвиток українського народного ткацтва проходив на щільній основі мистецької культури трьох сусідніх народів – українського, російського та білоруського.

Через століття пронесли народні майстри секрети простих технік плетіння і ткання, які вічні в своїй неповторності.

Килими – художні тканини ручного і машинного виготовлення, призначені для утеплювання, прикрашення житлових, громадських споруд, виконання обрядових, естетичних функцій.

Килими України – унікальні твори, художнє надбання народу, в яких