Зусиллями «Відомостей» знайдена раніше могила одного з кращих українських художників ХХ століття Владимира Голозубова (удостоєного свого часу вищої європейської нагороди для ілюстраторів «Золоте яблуко») відтепер позначена і ушляхетнена. Мальовані ним книжки «Два півники», «Рукавиця» з мініатюрними звірятками, що зачаровують, малюки розглядають годинами. Володимир Голозубів хлопчиськом пішов з Києва на фронт, був сином полку, дійшов до Берліна. Як добре знають колеги з видавництв «Веселка», де він трудився художником немало років, і «А-ба-ба-га-ла-ма-га», для якого малював останніми роками життя, він був людиною-відлюдником. Навіть просив, щоб гостинку дали на самому верхньому поверсі, в закуті, щоб трохи менше було сусідів. П'ять років тому, коли він помер прямо за роботою, ніхто із знайомих і приятелів не знав, де і коли його поховали. «Відомості» витратили на пошук могили пару місяців, оскільки так співпало, що морг, з якого вивозили тіло художника, був закритий на ремонт. Звернувшись до районних властей, в жек, міліцію, ми поступово з'ясували, що ховати його повинні були на Північному кладовищі. Поїхавши туди разом з керівником видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» Іваном Малковичем, ми обійшли гектари могил, де замість хрестів і пам'ятників стирчали маленькі таблички «НМ» і «НЖ», що означає «невідомий чоловік», «невідома жінка». На одному горбику в 68-му ряду, правда, на такій же табличці було дописано «Голозубів». Відтепер тут коштує красивий дубовий хрест, і тепер здалеку видно, який художник тут покоїться. Ми встановили його якраз до 80-ліття з дня народження Владимира Голозубова.

«Відкрию таємницю — цей чудовий хрест рік стояв на могилі великого поета Вінграновського, але там тепер височіє кам'яний пам'ятник. Вдова поета, знаюча і любляча ілюстрації Голозубова, коли дізналася історію його безвісного поховання, відразу ж запропонувала перевезти цей хрест на могилу художника». (Станіслав БОНДАРЕНКО)

ІЛЮСТРОВАНІ ХУДОЖНИКОМ ТВОРИ:

В «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ЗІ»:

«Рукавичка», 1997 (1 премія на Всеукраїнському конкурсі «Художник і друкарство»).

Найвідоміші видання у видавництві «Веселка»:

«Два півники», 1970

«Сорока-білобока», 1970

«Загадки», 1972

«Лисичка і журавель», 1973

2.4. Кость Лавро

Народився під Диканькою на Полтавщині. Закінчив РХСШ та факультет художнього оформлення книги Української Академії книгодрукування. Член Спілки художників.

Кость Лавро — визначний майстер сучасної української книжкової графіки. Один із найяскравіших і найколоритніших українських книжкових графіків. Поєднавши засадничі постулати українського авангарду 20-х років з найтиповішими рисами українського народного малярства, він витворив свій — неповторний, яскравий і, водночас, глибоко національний стиль.

Роботи Костя Лавра неодноразово входили до каталогів найпрестижніших виставок дитячої книги (Болонья, Братислава та ін.) Творчий шлях Лавра — головного художника «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» — невід’ємно пов’язаний із становленням видавництва. Його вже класичні зайчики й котики стали улюбленими образами сотень тисяч дітей.
Права на книги Лавра придбали знамениті світові видавництва зі США, Швейцарії, Франції та ін. Тривалий час К. Лавро успішно співпрацює з найпопулярнішим французьким дитячим журналом

"Козак" Кость Лавро малює героїв народних казок

Кожен із шанувальників “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”, мабуть, має свою історію знайомства з цим видавництвом і його головним художником Костем Лавром, який ілюстрував “ Дитяче Євангеліє ’’, “ Котика та півника ”, “ Абетку ”, “ Пана Коцького ”, “ Козака Петра Мамалигу ”, частково “ Улюблені вірш і” (і за цей доробок представлений на здобуття Національної премії імені Тараса Шевченка). У мене — своя.

Я одна з багатьох шанувальників творчості Вінграновського. І особливо мені подобаються його вірші для дітей. Уявіть мою радість, коли друзі подарували маленьку книжечку з одним із найкращих українських віршиків для малечі “ Ішов кіт через лід ”. Але розгорнувши цей презент, розчарувалася — зображений тут кіт виявився якимось приблудою, а не милим звірятком, якого вигадав Вінграновський. Тож книжку “ Козак Петро Мамарига ” з віршами і оповіданнями поета брала у руки з певним острахом — а раптом і її населяють якісь випадкові персонажі. Проте хвилювалася даремно: у всій красі, настовбурчивши завзяті вуса, зі сторінки поглядав “ мій ” кіт.

Та не тільки я впізнала “ чорнолапа ”. Його помітив сам Вінграновський ще у 1995 році в “ Улюблених віршах ”. Захоплений тим, що художнику так точно і з душею вдалося відтворити цього “ бриська ”, він попросив Костя Лавра проілюструвати ще кілька творів. Так з’явився “ Козак Петро Мамарига ”. Є у цієї книжки іще один секрет — козака пан Кость змальовував із себе, наділивши його не так своїм обличчям (хоча знайомі зауважують, що спільні риси “ проглядаються ”), як внутрішнім світом — такий собі характерник, утік від небезпеки, сховався в озері, дихає через очеретинку і при цьому посміхається. Художник жартує, що коли він поринає у роботу, то теж відсторонюється від усього, а роль соломинки відіграє телевізор чи магнітофон, які створюють своєрідний фон. Мамарига близький душі художника ще й тому, що “ земляк ”. А ще Лавро хоче намалювати ілюстрації до “ Вечорів на хуторі біля Диканьки ” Миколи Гоголя.

А земляки вони тому, що, хоча світ Божий Кость Лавро побачив у Броварах, мати його походить з Диканьки, а батько — з Кобеляк, де й літував майбутній геній (а саме так його називають у листах, які щодня надходять у видавництво) до 17 років. Тут хлопчина вбирав у себе