Олівець у руки взяв ще змалечку — дуже вже подобалися чорно-білі ілюстрації “ Українських народних казок ”. Звідти з великим завзяттям зрисовувалися вовчики-братики та лисички-сестрички. (От добре було б, якби мої книжки теж у когось пробудили любов до цієї справи, а потім, дивись, і новий талант виросте, мріє художник сьогодні.) Одного разу батько показав “ доробок ” сина вчительці, що жила поруч, а та, в захопленні від малюнків, допомогла Костеві підготуватися до вступу у Республіканську художню школу. Потім були армія, інститут і робота на посаді художнього редактора у журналі “ Барвінок ”, два роки у “ Дніпрі ” (багато-багато обкладинок та ілюстрацій до книжок різних авторів), і співпраця у журналі “ Соняшник ”, знайомство з Іваном Малковичем, який заснував видавництво “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”. От тут, можна сказати, і народився художник Кость Лавро такий, яким ми знаємо його сьогодні.

Саме з цього видавництва, вважає Лавро, почалася нова епоха оформлення дитячих книжок з більш майстерним і відповідальним підходом до них. Чомусь у нас був стереотип, що дитяча ілюстрація — це щось другорядне і займаються цим другорядні художники. А справа тут значно серйозніша: дорослі щось беруть з картини залежно від своїх уподобань та виховання, а маля не має ще свого смаку і часто саме від ілюстрацій до книжок, на яких її виховують, залежить, яким буде світосприйняття у цієї дитини. Хоча соціологічних досліджень у видавництві не проводили, проте за тими листами, які надходять уже лантухами, можна сміливо стверджувати: немає кращого засобу навчити дитину читати і полюбити книжку, як подарувати їй “ фірмове диво ”. Навіть син самого Костя Лавра вивчив абетку за “ Улюбленими віршами ”, хоча до цього більше полюбляв проводити час біля магнітофона чи телевізора. Практично за тиждень хлопчина прикипів до книжки.

На Книжковому ярмарку у Москві (в якому брали участь понад дві тисячі видавництв з усього світу), що відбувся восени минулого року, росіяни шикувалися у кілометрові черги, щоб придбати видання незнайомою мовою, проте з такими малюнками! “ Ми запросили презентувати нашу продукцію дівчину-москвичку, батьки якої походять з України. І от вона призналася, що після того, як побачила наші книжки, почала вперше пишатися, що вона українка ”,— розповів пан Кость. —

Росія, за всіх своїх величезних тиражів, не має таких красивих книжок, як у нас. Найпопулярніший прийом, яким користуються наші північні сусіди, такий: видають книжку з привабливою обкладинкою якогось високопрофесійного художника, а відкриваєш її — всередині справжній мотлох. Тому я тихенько підсміювався, коли гонорові російські критики з пихою брали наші книжки, а потім з величезним здивуванням гарячково гортали ту ж “ Абетку ”, де кожна ілюстрація годиться на палітурку.

Найбільшим злом, від якого потерпають наші діти, пан Кость вважає справжню зливу українсько-російських видань. Окрім того, що частенько у них українська кульгає на обидві ноги, дітлахам пропонують вивчати букви за ілюстраціями, на яких зображені ведмеді, що ходять в лаптях, та чоловіки зі здоровенними бородами і сорочками навипуск, які майструють хату-зруб. Спотворюється російський лубок, а маленькій людині, яка звертає увагу не так на текст, як на малюнок, насаджують іншу, чужу культуру. Ще художник завзятий противник кічу — книжечок із солодкуватими білочками, зайчиками, паровозиками, метеликами, яких ілюстратори мовби трафаретом переносять з одних видань до інших.

До своїх малюнків Кость Лавро дуже суворий. Ескіз до казки може народитися в голові за якусь мить, але на папір він переноситься старанно, можна навіть сказати, з математичною увагою до кожного міліметра зображення. Він жартує, що діти — найвимогливіша аудиторія і одразу ж помічають (а краще сказати, просто перегорнуть сторінку або відкладуть книжку убік), коли той же заєць намальований нашвидкуруч і недбало. Тому шлях будь-якого звіра (а найчастіше художник малює саме звірів) з голови до кінчика пензля лежить через серце.

От тут, мабуть, і приховано секрет Костя Лавра. Хоча він стверджує, що талант — це 99 відсотків наполегливої праці і лише один відсоток Божого дару. Але як же тоді пояснити появу гарних полотен, які дивують своїми деталями й фантазією і водночас абсолютно не зачіпають душі, не залишаються в пам’яті. Закордонні спеціалісти провели спеціальний експеримент і отримали вражаючі результати — жоден із всесвітньо відомих героїв мультиків Діснея не сниться дітям! А відвідують у царстві Морфея маленьких французів, англійців, іспанців персонажі їхніх народних казок, які плекалися тим народом і є уособленням найкращих рис національного характеру. Тому котик і півник з однойменної української казки, яку ілюстрував Лавро, є пострілом у десятку, можна навіть сказати, що українськими архетипами цих звірів. Тепер вже просто неможливо уявити, що вони могли б виглядати інакше. Недарма ж саме на цю казку одне з найбільших американських книжкових видавництв “ Альфред Кнопф ” накинуло оком і викупило права, розтиражувавши наших домашніх улюбленців до 30 тисяч. Американський варіант цієї книжки побачили швейцарці та норвежці і теж захотіли потішити своїх дітей