Курсова робота

на тему:

«Бойківська вишивка. Рушник »

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….……3

1. Історія розвитку вишивки…………………………………………………………...4

2. Орнаментація у вишивці. ……………………….…………………………………..5

3. Функції рушника в обрядовій символіці…………………………………………...7

4. Бойківська вишивка…………………………………………………………….…...9

Висновок……………………………………………………………………………....12

Список використаних джерел………………………………………………………..13

Додаток

Вступ

Вишивка – класичний вид українського народного мистецтва, що розкриває багатство творчих сил народу, вершини його мистецького хисту.

Дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлено тим, що вона широко виступає в різноманітних варіантах – як прикраса тканин одягового побутового, інтер’єрно-обрядового призначення.

Наявні фактологічні матеріали допомагають зазирнути в далеке минуле вишивального мистецтва. Вишивки на тканинах і шкірі не могли довго зберігатися. Зношувались вишиті речі, але узори з них повторювались, перефразовувались, видозмінювались. До узорів, вишитих матерями, бабусями, прабабусями, дівчата додавали нові мотиви, кольорові акценти, і кожна робила це по-своєму. А всі разом вони створювали співзвучні своєму часові складні орнаментальні композиції, в яких виявляються нашарування тем, образів і сюжетів різного історичного походження.

Кольорова вишивка дає сміливий порівняльний виклик народному розпису і в багатьох варіантах перемагає його своєю специфікою мелодійної гармонійності кольорових зіставлень.

У вишивці найглибше відображене орнаментальне багатство народного мистецтва, воно дає численні зразки геніальних композицій, неперевершених за рівнем художнього трактування в інших видах народного мистецтва.

Вишивка – це орнаментальна скарбниця колективного генія. В ній втілено чудеса народної вигадки, фантазії – геометризований метод зображення краси землі, природи, сонця, людини.

Численні повтори різноманітних композицій геометричного, рослинного, оргітоморфного, зооморфного орнаментів приведені до їх особливої вишуканості, лаконічності, художньої виразності.

Історія розвитку вишивки

Історія народної вишивки на Україні сягає своїм корінням у глибину віків.Дані археологічних розкопок та свідчення мандрівників і літописців доводять, що вишивання як вид мистецтва на Україні існує з незапам`ятних часів. Вишивкою, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків ,які датуються Viст., при дослідженні показали ідентичність не лише одягу ,а й вишивки українського народного костюма XVIII-XIXст. Арабський мандрівник Хст.н.е. у своїх розповідях про русів зазначає, що вони носили вишитий одяг .На жаль, пам`ятки української вишивки збереглись лише за останні кілька століть, але й цього достатньо, щоб виявити, що елементи символіки орнаментів української вишивки співпадають з орнаментами, які прикрашали посуд давніх мешканців території України доби неоліту, трипільської культури .

Вишиванням споконвіку займались жінки, які з покоління в покоління передавали найтиповіші, найяскравіші зразки орнаменту, кольору, вишивальну техніку. Вишивки, передаючи характерні ознаки місцевості, різняться між собою орнаментом, технікою виконання та гамою барв.

В середині 19ст. вишивки виконувались прямими стібками, подібними до перебору, порбком нитки основи при тканні. Застосування чорних вовняних ниток давало можливість утворювати стрічкові гладкі рельєфні смуги. В цьому плані бойківські вишивальниці розробили безліч варіантів перебирання основи полотна по прямій нитці поробку однаковими стібками. Утворювалися одно-, дволінійні стрічки, які розміщувались поперечними смугами на різній відстані одна від одної на уставках, комірах, манжетах сорочок, подолі спідниць.

Для вишивання використовувались фарбовані у вільховій або дубовій корі міцно прядені лляні чи конопляні нитки. Ними перебирали дрібні рубчики тканини і стягали один до одного. Між рубчиками мерехтливо виділялися кольорові рівні стібки перебірної вишивальної техніки. Лляна або кольорова нитка в бойківських стеблевих швах часто виконувала подвійну функцію – рясування і декорування тканини.

Орнаментація у вишивці.

Протягом багатьох віків безпосередній конкретний зміст символів на вишивках втрачався, але традиції використання їх не зникли. За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи: геометричні, рослинні, зооморфні (тваринні) й відображають елементи символіки стародавніх вірувань, культів.

Вишивка Бойківщини виступає досить своєрідним художнім явищем в українському народному мистецтві. В ній більше ніж в інших районах збережений давній східнослов’янський орнамент.

Бойківській вишивці притаманні основні риси, які характеризують українську вишивку загалом. Вони виявляються в подібності орнаментальних мотивів, прийомів композиційної будови і колориту.

Основні колекції давніх і сучасних зразків бойківської народної вишивки зібрані в Державному музеї народного декоративного мистецтва України (Київ), Львівському державному музеї українського мистецтва, Ужгородському, Дрогобицькому, Стрийському та Івано-Франківському історико-краєзнавчих музеях.

На Україні рушникам завжди надавалось важливе образно-символічне значення. Вони — обов'язковий атрибут весільної обрядовості, предмет народного побуту, неодмінна окраса селянського житла.

У центральних районах України — на Полтавщині, Київщині, Чернігівщині — широкого розповсюдження набула орнаментація з пишних рослинних форм: гілки з квітами, що складені у букет, дерево-квітка, вазон-квітка, форми якого різні за своїми абрисами. Як відзначали дослідники, семантика його сягає у глибину віків і пов'язана з язичеською міфологією. Священне дерево життя є символом матері-природи. Характерно, що зображення богині-берегині, "дерева життя", так само як і символіка червоного кольору, збереглись на рушниках, що мали ритуальне значення, були в обряді знаком-символом.

Слід відзначити, що на характер соковитих орнаментальних форм народних рушників безумовно вплинула рослинна орнаментика в стилі барокко українського гаптування і шитва кольоровим шовком XVII—XVIII ст., якою прикрашали одяг козацької старшини та священнослужителів. Живописне, вибагливе трактування мотивів у гаптуванні та шитві цього часу, тонка градація колірних співвідношень знайшли своєрідне переосмислення в народній вишивці.

Майстри свідомо урізноманітнюють орнаментальні мотиви. Адже основне їхнє завдання — створити емоційний образ, символ врожаю, родючості, гімн праці.

В системі українських візерунків домінує простота, а також система знаків і символів, розуміння яких, нажаль, частково загублено. Відомо, що в цю систему знаків входили явища природи та речі, якими люди користувалися повсякденно. На початок XIX століття сформувалися найхарактерніші особливості орнаментики різних регіонів України та тільки їм притаманні технічні прийоми. Основною прикметою нашого народного орнаменту є його ритм, такий же як у