Геометричні орнаменти, наприклад, притаманні всім видам народного мистецтва і всій слов`янській міфології. Різноманітні кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести символічно відображали уявлення нашіх предків про світобудову, тож їхнє значення відповідне. На основі стародавніх космологічних символфів у народі створенна своя система назв («баранячі ноги , «кучері», «гребінчики», кривульки», «сосонка», «перерва» тощо).

В основі рослинного орнаменту лежить культ поклоніння природі, рослині. Крім поширеного символу «дерево життя», який зображається стилізовано у формі листя або гілок ,у вишивках з рослинним орнаментом популярні стилізовані зображення Берегині, використання таких мотивів, як «виноград» -символ добробуту, щасливого одруження, «барвінок» - символ кохання тощо .

На зооморфних вишивках зображуються тотемічні й солярні тварини, а також звірі , що позначають три яруси «дерева життя» . Інколи вишивальниці використовують індивідуальні мотиви, які властиві баченню візерунка певної особи. Ними можуть бути заячі та вовчі зуби, волове око, риб`яча луска тощо

3. Функції рушника в обрядовій символіці

Вишиті рушники здавна були поширені на Україні як неодмінний атрибут народного побуту, весільної і святкової обрядовості, як традиційна окраса селянського житла. Важливі події в житті народу ніколи не обходились без рушників, які, крім декоративного навантаження, мали великий образно-символічний зміст. У всьому декоративно-прикладному мистецтві немає іншого такого предмета, який би концентрував у собі стільки різноманітних символічних значень.

Рушник супроводжував селянина протягом усього життя і в радості і в горі. Він завжди був символом гостинності — на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль.

У народних піснях, легендах і переказах опоетизовано готування дівчиною рушників до весілля. У вишитих орнаментах вона відтворювала свої думки і почуття, надії і сподівання на щасливу долю. Кожна дівчина готувала значну кількість рушників для свого майбутнього життя.

Існували також і подарункові рушники, їх використовували в знак побажання щасливої дороги і найшвидшого повернення.

Поряд з обрядовим призначенням рушники широко використовувались у побуті. Відповідно до функціонального призначення вони мали назви "стирок" (для посуду), "утиральник" для рук і обличчя.

Вишиті рушники — неодмінна окраса кожної селянської хати. У минулому їх вішали над іконами ("наобразники", "божнички"), навколо портретів Т. Г. Шевченка, народних картинок. Рушники Галичини дещо відрізнялися від тих, що у східних областях, за звичай, були вони коротші. Вишивали смугами геометричних, рідше рослинних орнаментів. На образах їх призбирували посередині складками та зав'язували кольоровою стрічкою. Кінці не спадали з обох боків образу, а ніби розпростерті крила птаха увінчували його горизонтальною лінією.

Рушники як певний декор хати вишивали двома або трьома смугами орнаменту. Тим рушником ніхто не витирався. він був своєрідною візитною карткою господині дому, її працьовитості та почуття краси.

Зберігся також звичай, будуючи хату, останню крокву на завершення даху заносити на рушниках, потім наймолодший з майстрів має поставити на вершину даху "вінок" — букет з гілок берези або дуба (не сухі гілки, а свіжі, бо може загинути рід), разом з квітами, пов'язані рушничком, якого для цієї мети вишивала майбутня господиня дому.

На рушнику, вишитому світлими, веселими кольорами, без жодного чорного стібка, несли дитину до хрещення. Хресна мати готувала його заздалегідь, а загортаючи в нього немовля, примовляла 'красну дорогу" новонародженому, щоби життєвий шлях був такий же світлий і добрий, як той рушник. Після хресної купелі дитину знову загортали в рушник, а поверх нього кожен з хресних батьків неодмінно клав "крижмо" — золоту або срібну монету з побажанням добробуту. Цього рушника та "крижма" не можна було нікому передаровувати. В першій половині XX століття " рушник "крижмо" замінено на чисте біле полотно, якого має бути непарна кількість метрів.

Важлива функція рушника в обрядах сватання та вінчання. Вдеяких селах Галичини, Надсяння, Лемковини, Холмщини, крім рушників для сватів, дівчина повинна була вишити ще дванадцять. Дванадцять дружок несли їх перед нею через ціле село, якщо вона переходила жити до хати молодого, а скриню з приданим везли на возі. Якщо парубок ішов у прийми до тещі, то також відбувався урочистий похід через село, щоби всі бачили, яка то молода працьовита і "файна". Орнаменти на весільних рушниках вишивали геометричними або рослинними мотивами, часто із зображенням голубів, які в народних обрядах були символом любові, чесності, щирості та вірності молодят. Саме їх щедро прикрашали.

4. Бойківська вишивка

Типовим явищем у бойківському одязі є орнаментування зібраних складочок стеблевими, густо розміщеними скісними стібками. Поверхневе нанесення орнаментальних мотивів як на зібране в складочки тло, так і на гладку тканину називається «натяганням», «обметанням».

До давніх технік вишивання належать вирізування («різьовання») і виколювання. Названі техніки передували появі в бойківській вишивці таких технік, як хрестик («зернятє»), гладь («гладинки», «снування»), низинки і вибивання. Кожний стібок цих технік мав свій декоративний зміст і призначення. Від товщини ниток і розмірів прямих стібків, характеру їх виконання залежав ефект рельєфного або мерехтливого звучання вишивки. Поверхневі шви – гладинка, снування, нашиття т- виділялися графічністю ліній, чіткістю окреслених площин. Заснурок, кіска, єдностеблиця лягали на полотні рельєфними стрічками; хрестик сприяв зернистому звучанню орнаментальних узорів. Не випадково його називали «зернятєм». Ажурності тканині надавали такі техніки вишивання, як вирізування, виколювання(«точення»). Для бойківської вишивки характерна сладна система поєднання стібків різних технік для декорування окремих частин одягу, особливо рукавів і погрудників, уставок у жіночих і чоловічих сорочках. Матеріал і техніка виконання взаємо обумовили художню виразність вишивки.