Туристські бази, кемпінги, сезонні заклади розміщення виділяють приміщення для перегляду телепередач; звичайно це одна з віталень, найбільш віддалена від загального коридору і житлової групи. Установка телевізора вимагає особливих умов. Перш за все треба визначити місце розміщення глядачів і - залежно від висоти крісел і інших офісних меблів для сидіння - висоту установки телевізора. Центр екрану, як правило, повинен знаходитися що нижче за рівень очей сидить так, щоб лінія, що проходить через центр, утворила кут в 7°. Висота установки з урахуванням висоти рівня очей що сидить в кріслі коливається в межах 100-125 див. Треба пам'ятати, що високий екран понад усе стомлює, оскільки викликає сильну напругу шийних м'язів. Низько поставлений телевізор хороший при відповідних офісних меблях, м'яких і глибоких, коли глядач не сидить прямо, а дивиться на екран напівлежачи. Встановлено, що зображення добре видно в межах кута 60° і якнайкраща зона для перегляду вважається з відстані, рівної п'яти, - шестикратної діагоналі кінескопа. Перший ряд стільців повинен стояти не ближче ніж 110 см, щоб від очей до екрану було приблизно 150-200 див.

Для вітальні з телевізором, окрім важких м'яких меблів, треба підбирати стільці легші для зручності переміщення і користування ними разом з кріслами.

В буфетах туристичних комплексів рекомендується ставити складовані стільці з невисокими спинками і оббивкою з штучних матеріалів, що допускають вологе протирання. Столики краще всього покривати кольоровим пластиком, що не боїться води і тепла.

Розділ ІІ Національні традиції в оформленні інтер’єру туристичних комплексів.

2.1 Види декоративно-прикладного мистецтва.

Народне образотворче і декоративне мистецтво своїми коренями сягає глибокої давнини. Воно нерозривно поєднано з магічно-обрядовою і господарською діяльністю людини. Саме тому твори народного мистецтва містять як духовні, так і матеріальні ознаки. Між звичайними побутовими предметами з дерева, глини, каменя та інших матеріалів і предметами-творами народного мистецтва не існує чіткої межі. Поширене твердження, що кожна річ, виготовлена вручну, має певні художні якості. Щоправда ці якості співрозмірні лише з природними властивостями матеріалу та результатом його обробки (фактурою, текстурою, кольором тощо). Усі природні й технологічні показники неодмінно утворюють художню виразність первинного рівня. Він сприймається емоційно-чуттєво, стає не лише предметом, а твором мистецтва. Отже, народне мистецтво поєднує в собі духовно-матеріальну діяльність людини, виражену в художніх творах. Народне мистецтво яскраво характерезує національні особливості нації, локальні відміни етнографічних груп; це минуле в сучасному ”. З минулим народні художні твори єднає традиція та колективний спосіб її регулювання. Лише завдяки незліченним повторенням схем, мотивів, образів, форм утверджується художня традиція і передається з покоління у покоління, удосконалюючись і набуваючи чарівної довершеності. В історичному аспекті народне мистецтво передовсім розвивалося як творчість селян і мешканців передмість у вільний від хліборобства час. Художніми ремеслами вважалися види професійної діяльністі, які вимагали складного устаткування і тривалого навчання: малярство, сницарство, шовкоткацтво, художнє ковальство, золотарство та ін. Ремісники обов’язково мали документи про опанування фахом і дозвіл на заснування власної майстерні. Унаслідок розкладу феодального господарювання окремі талановиті сільські майстри потрапляють на міські ринки, складаючи конкуренцію ремісникам. Так поступово термін “ремісник” втрачає своє первісне значення, стаючи набутком і сільських майстрів. Сьогодні під ремісництвом розуміємо не тільки професійне цехове мистецтво, а й сучасні твори народних майстрів галузей зі складною технологією (ткацтва, килимарства, токарства, гутництва, гончарства тощо). Однак ремісниками не вважають майстрів вишивки, витинанки, розпису писанок, сирної прашки тощо. Таким чином, народне мистецтво існує у двох формах : перша – творчість народних майстрів для себе і близький; друга — народні художні промисли — ручне виготовлення художніх виробів окремими майстрами й організованими підприємствами для збуту. Народне декоративно-прикладне мистецтво містить багато видів і жанрів (типологічних груп) залежно від матеріалу, техніки виготовлення та функціонального призначення виробів.

Гончарство — один з найдавніших видів народного ремесла. Уже трипільські гончарні вироби свідчать про тонкий естетичний смак давніх гончарів, їхню високу майстерність. Гончарство несе в собі незбагненно цінну інформацію про етнографічні особливості побуту найдавніших племен і народів, що заселяла нашу землю в минулому. Кераміка ( гр. Керамос — глина) за часів середньовіччя зазнала технологічних нововведень: застосування ножного гончарного круга, підполовних розписів, виробництво кахлів та ін. В XVII ст. в Україні поширився один з різновидів кераміки — майоліка. Майоліка набула широкого застосування в багатьох містах України, хоча осередки її виготовлення були лише в Києві, Ніжині, Ічні, а пізніше — в Опішні, Косові та ін. Майолікові вироби з кольорової глини, вкриті поливою й розписані в народному стилі, й нині прикрашають житла сучасних українців. Популярна нині й й керамічна пластика : іграшка та скульптура. Серед керамічних виробів побутують миски (дод.25), полумиски, глечики, горнята, макітри, куманці, кухлі, дзбанки, барила та ін. Традиції гончарного виробництва й художнього оздоблення в різних регіонах мають свої різноманітності. Для українських гончарних ворибів характерна глибока традиційність , пластична виразність, народна декоративність і простота, яка надає самобутньому національного колориту. Нині керамічні промисли існують у Вінниці, Коломиї, Косові, Мукачеві, Одесі, Опішні, Ужгороді, Черкасах та інших містах і селах України.

Обробка металів. Бронзоливарне виробництво в Україні, як довели археологи відоме ще з трипільських часів ( IV - II тисячоліття до н.е.). Традиції видобування руди збереглися в Україні від