Художні особливості тобівок на Гуцульщині кінця

ХІХ – початку ХХІ ст.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Гуцульська тобівка – традиційний атрибут чоловічого строю………5

Розділ 2. Художньо – стильові особливості тобівок на Гуцульщині…………..9

2.1 Типи та форми тобівок………………………………………………10

2.2 Орнаментальні мотиви та сюжетні композиції…………………….11

Розділ 3. Типологія шкіряних виробів………………………………...13

3.1 Різновиди шкір……………………………………………………….15

3.2 Способи декорування………………………………………………..17

Висновок.................................................................................................................20

Список використаної літератури………………………………………….…..21

Додатки…………………………………………………………………………...22

Вступ

В наш час значно зріс інтерес до витоків національної куль-тури, до проблем вітчизняної історії, до непересічних досягнень минулого. Знання свого родоводу, історичних та культурних надбань предків не-обхідні не лише для піднесення національної гідності, а й для використання кращих традицій у практиці сього-дення.

У справі оптимізації міжнаціональних відносин, пошуку шляхів задоволення соціально-культурних запитів людей важливого значення набуває вивчення національної культури і побуту народу. [1] Ці дослідження зосереджені переважно у сфері тра-диційно-побутової культури, яка створювалася протягом століть народом, розвивалася й удосконалювалася.

Досягнення українського народу на ниві мистецької культури неоціненні. Разом із тим якщо розглядати національну культуру як цілісну систему, слід брати до уваги надбання різних місцевостей України протягом тривалого історичного шляху.

Актуальність теми полягає в тому, щоб зберегти зникаючу самобутність та унікальність гуцульських тобівок, творчо інтерпретувати знання та вміння нашого народу в сучасний світ та моду.

Мета даної роботи – обґрунтувати, що художні особливості декорування тобівок на Гуцульщині є унікальним етнокультурним явищем, складовою частиною національної мистецької спадщини гуцульського краю.

Основним завданням є висвітлення, на основі зібраного матеріалу, сучасних позитивних та негативних змін в культурі гуцулів, їх одягу та шкіряних доповнень. Основна тема роботи “Художні особливості тобівок на Гуцульщині”, але неможливо говорити тільки про тобівки не зачепивши одяг.

Об’єктом дослідження роботи став лише один, проте вельми яскравий вид народної обробки шкіри - гуцульські тобівки.

Географічні рамки Дослідження етнорегіону Гуцульщина, який охоплює східну частину українських Карпат: Верховинський, Косівський (без північної смуги), південна частина Надвірнянського та Богородчанського районів Івано-Франківської області, суміжні Путильський, Сторожинецький і південна частина Вижницького районів Чернівецької області та Рахівський район Закарпатської області.

Хронологічні рамки. На підставі етнографічних відомостей, усних розповідей та власних досліджень і спостережень, фотографій та експонатів музеїв, даних літературних джерел підтверджують побутування тобівок на Гуцульщині ще здавна. Сучасні уявлення про шкіряні гуцульські тобівки базуються переважно на матеріалах ХІХ - початку ХХ ст. Саме в цей період зафіксовано найбільше фактологічного матеріалу внаслідок широкого зацікавлення учених етнографів етнорегіону Гуцульщина. У даній роботі вивчені зразки середини ХІХ – початку ХХ ст.

Структура наукової роботи складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатку ілюстрацій.

Стан дослідження. Щоб висвітлити тему і виконати поставлену мету, в першу чергу потрібно мати в своєму розпорядженні відповідні першоджерела, на які можна було б опиратися.

Багато фактологічного матеріалу як про техніки виконання та художні особливості тобівок на Гуцульщині міститься в працях науковців-етнографів середини ХІХ – початку ХХ ст. Адже тільки з другої половини ХІХ століття формується розуміння необхідності детального вивчення народних технологій, промислів, ремесел. По вивченню даного питання великий внесок зробив В.Шухевич у монографії “Гуцульщина”[2].

Вивченням сукнарства на Гуцульщині займались: Домашевський М. [3], Гошко Ю. [4], Соломченко О. Г. [5], Стельмаха Т. [6] та інші.

Особливої уваги по дослідженні шкіряних тобівок приділив у своїй монографії Горинь Г. Й. «Шкіряні промисли західних областей України (друга пол. ХІХ – ХХ ст.)»[7]. Тут досить детально виділено різновидність шкіряних виробів та їх художні особливості.

Розділ 1. Гуцульська тобівка – традиційний атрибут чоловічого строю.

У східних Карпатах є чарівний куточок: тут голубіють верхи могутнього хребта Чорногори, вкриті віковими лісами дубів, буків, строгих смерек, між якими зеленіють кедри. Тут в’ються бурхливі річки – Прут, Черемош, Тиса і Рибниця, яскравіють шумливі водоспади, шовком міняються зелені полонини. Сотні років уся ця краса була разючим контрастом життю гуцулів.

У ХІХ – на початку ХХ століття народне шкіряне виробництво широко розвивалося в окремих регіонах України, а саме там, де було добре розвинуте тваринництво. Це насамперед, південні степи України та Карпатські гори.

Гуцульщина стала головним осередком шкіряного виробництва, де постійно зберігались і розвивались традиції давнини. На процвітання домашнього промислу гуцулів впливали такі обставини, як засіб заробітку, достатньо вільного від сільськогосподарських робіт часу, багатство сировини і природна вдача до прикрашування ужиткових речей. [8]

У системі українського строю гуцульське народне вбрання має особливу цінність: воно збереглося в живому побутуванні від давніх часів до наших днів, повноцінно функціонувало ще в середині нинішнього століття, тоді як в інших регіонах в ужитку залишилося лише окремі предмети традиційної ноші. [3]

Комплекс традиційного чоловічого вбрання Гуцульщини включає набір нош, поєднаних, як повсюдно в Україні, у такі групи: головні убори, плечова і поясна одіж, верхнє вбрання, взуття і ноша для ніг.

Традиційному народному одягу гуцулів притаманні строгість, прямолінійність форм силуету. Компоненти одягу оздоблювалися різноманітними техніками: вишивкою, тканням, плетінням із вовни та шкіри, металевими прикрасами.

Для чоловічого гуцульського вбрання характерна довга біла полотняна сорочка, скроєна у перекидку або з плечовими швами. Поясною чоловічою ношею були штани: полотняні – на теплу погоду, сукняні – на холодну. Полотняні штани – поркениці, портяниці – шили з домотканого сукна, виробленого з ручно пряденої вовни натуральних кольорів (чорного, темно-коричневого, білого). По всій Гуцульщині поширені святкові штани з фарбованого червоного сукна - крашениці.

Стійкий, неухильний від традиції спосіб ношення штанів та