3.2 Способи декорування

Поруч з технікою тиснення по шкірі застосовувалися гравірування, ажурне вирізування з підкладкою, аплікація. Важливе місце в оздобленні гуцульських виробів займали металеві прикраси. Зібрані у музеях Коломиї, Косова зразки тобівок дають можливість спостерігати певні етапи в оздобленні металом.

Так, викладені дрібними металевими опуклими ґудзичками – кружечками контури орнаменту із значною площиною вільного поля безпосередньо належать до давніших зразків. [5]

В ХІХ ст. відомі тобівки, оздоблені незначною кількістю металевих капслів, викладених хрестоподібно. З кінця ХІХ ст. декорування тобівок металом переважає над іншими засобами. “Старовіцькі” прямокутної форми тобівки оздоблювали плоскими металевими кружечками – “бовтицями” поміж них набивали дрібні цвяшки з випуклою формою голівки – “ціточки”, а в центрі – круглу велику “бовтицю”. В чіткому ритмі прямими горизонтальними лініями орнамент покривав усю поверхню кришки тобівки і ремінь до неї.

Із зміною прямокутних тобівок на півкруглі їх оздоблення металом суттєво змінилось. Лінійний орнамент виступав півкругом, за формою кришки, з основним акцентом на центр. Усю поверхню виробу декорували опуклими карбованими і маленькими гладкими кружечками (“бобриками”).

На сумках – ташках увесь верх кришки був покритий тонким листовим металом, карбованим і поділеним на окремі поля. Орнаментували також боки і ремінь торбини. Ремінь оздоблювали ціточками і бобриками у ромби та ряди або традиційно вздовж ременя у чотири – вісім рядів.

Певного художнього оформлення діставало й місце з’єднання ременя з тобівкою чи ташкою. Фігурно вирізані кінці ременя з обох боків корпусу кріпилися карбованими пряжками найрізноманітнішої форми. Декоративна насиченість досяглась винятковими за звучанням фактурними і світловими контрастами шкіри й металу. [2]

Форма і конструкція художніх виробів зі шкіри залежить від прийомів крою, шиття, склеювання частин та заклепування металевих деталей. Нині художники застосовують понад десять декоруючих технік, що дають широкий діапазон засобів (пластичних, ажурних, тональних, колористичних тощо).

Шиття — найважливіша техніка виготовлення художніх виробів зі шкіри. Шви виконуються кольоровими або однотонними з тлом нитками (накладні, «шиті в рубець» і под.) і вузькими стрічками шкіри.

Аплікація — давня, традиційна техніка прикрашування шкіряних виробів, полягає у накладуванні на поверхню предметів вирізаних клаптиків шкіри (сап'яну), сукна, металевих платівок, барвистих вовняних шнурків, шкіряних ґудзиків, тороків, китиць. Особливою оригінальністю візерунків відзначаються гуцульські кептарі, оздоблені шкіряними витинанками.

Вишивання — найпоширеніша техніка оформлення шкіряних виробів кольоровими вовняними або шовковими нитками (стебнівка, гладь, хрестик тощо), відзначається мажорним колоритом рельєфно накладених орнаментів.

Набивання металу — традиційна техніка декорування і скріплення деталей шкіряних виробів заклепками (капелями), маленькими металевими ґудзичками (бобриками), великими, пласкими металевими кружечками (бовтицями) і под. Іноді з них формували своєрідні стрічкові, розетові або сітчасті композиції.

Тиснення — характерні сучасні техніки прикрашування шкіряних виробів. Розрізняють холодне тиснення прес-формою (кліше), контурне (від руки) та гаряче (розігрітою металевою формою). Таким чином утворюються тоновані візерунки.

Тиснення штампами — Нанесення відбитку за допомогою штампів.

Ажурне вирізування — техніка вибивання прорізних геометричних елементів орнаменту металевими пробійчиками у вигляді кружечків, трикутників, «листочків» і под., з наступним підкладуванням кольорової шкіри.

Плетіння — фактурно-декоративне прикрашування шкіряних виробів. Виконується з вузьких кольорових пасочків скісно-хрестиковим способом.

Різьблення — порівняно рідковживана, сучасна техніка декорування шкіряних виробів. Виконується прийомами контурного гравіювання.

Випалювання — сучасна техніка оздоблення виробів, виготовлених з грубої шкіри природного забарвлення. Аналогічна контурному випалюванню на дереві.

Інкрустація — декорування шкіряних виробів різноколірною шкірою, виконується на зразок інкрустації на дереві.

Розпис — сучасна техніка оздоблення шкіряних речей, виконується вручну олійними або нітроемальовими фарбами.

Підкладка — пробивка шкіри і підкладання кольорового або тонального фону.

Інтарсія — вкладання однієї шкіри на площину іншої.

Висновок

Естетична цінність народних шкіряних виробів зумовлена гармонійним поєднанням матеріалу, форми, конструктивних прийомів та художньо-технічних засобів

Зміни, які відбувались у способах і засобах декорування, свідчать про їх постійне збагачення й удосконалення. В їх орнаментації навіть за окреслений період відбулись значні зміни. Поступово за рахунок нових матеріалів та способів їх використання зростала система виражальних засобів, змінилась форма, ускладнювався декор. Як бачимо, початково орнамент на тобівках був простий. В розробці орнаменту майстри йшли від найпростіших геометричних форм до складних композицій.

Аналізуючи художні особливості гуцульських тобівок, ми з великої варіантності у трактуванні орнаментальних мотивів їх композицї назвали лише ті, які були найбільш поширені в ХІХ- перших десятиліттях ХХ ст. Поруч з ними по окремих селах у вжитку було ще багато інших.

У тому чи іншому осередку певні зміни в декоруванні тобівок виникали часом під впливом, що хтось, одружившись, чи повернувшись із заробітків, приніс свій уподобаний там зразок. Проте вони не витісняли традиційних.

За давніми зразками, що зберігаються в музеях, приватних колекціях до певної міри можна прослідкувати розвиток техніки оздоблення тобівок.

Найпростіший спосіб – холодне чи гаряче тиснення металевими або дерев’яними штампами. Подібний спосіб зберігся до кінця ХІХ ст. Пізніше повсюдно застосовувався інший спосіб: набивання симетрично бобриків, капслів, акцентуючи увагу на центр.

Художня обробка шкіри в Україні ще в стані відродження, та все ж помітні великі якісні зрушення. Вони виявляються у кількісному зростанні професійних художників. Найуспішнішою виєвляється творчість тих майстрів, які за основу беруть народні традиції. Саме з витоків народного мистецтва черпають натхнення провідні майстри художньої обробки шкіри.

Список використаної літератури

Наулко В.І. , Артюх Л.Ф.,Горленко В.Ф. та ін.Культура і побут населення України.-вид.3-е доповн.і перер., К.: Либідь,1993.-С.5.

Шухевич В.Гуцульщина. Перша і друга частини. В 5-ти т. Репринтне видання.- Верховина:Журнал Гуцульщина,1997.- 352 с.: іл.

Домашевський М. Історія Гуцульщини. З історії