Скло мистецьке, галузь декоративно-прикладного мистецтва, одночасно і скляної промисловості (див.). У 10 — 13 вв. скловиробні в Україні випускали різнокольорові і золочені смальти, культові писанки та іграшкові брязкальця, скляні прикраси, кольорові віконні шибки та фігурний посуд до пиття.

Спершу в виробництві С. м. стосовано техніку витягування та відливання С., на переломі 10 — 11 вв. опановано мистецтво видування, а згодом і рафінування маси дворазовим варінням, що давало чисте прозоре С. Знайдені посудини 10 — 13 вв. свідчать про наявність двох сортів виробів: дешевих з «простого», «зеленого» (пляшкового) або «лісного» С. і з високоцінованого «білого» або «кришталевого». Посуд того часу прикрашався накладними узорами з скляних ниток і стрічок (однотонних або кольорових) у формі спіральних або хвилястих ліній, а також геометричного орнаменту. Ця орнаментика стала основою укр. скляного виробництва і пізніших вв.

У 18 — на початку 19 ст. виробництво С. м. досягло найвищого рівня. Виникали нові добре обладнані гути. опановано техніку видування листового С. «халявним» способом та нові засоби оброблення і прикрашання, гол. кольоровою емаллю, а згодом різьбою, ґравіруванням і позолочуванням. Створено стиль укр. С. м., який полягав у тому, що робота над створенням форми виробу пов'язувалася органічно з його прикрашенням.

Своєрідним явищем укр. С. м. були фігурні вироби: пляшки, барильця з виглядом тварин (ведмедик, коник, баранець) і птахів (качка, одуд, півник), звич. ґротескні персонажі нар . казок, переказів, прислів'їв. Особливістю волинських виробів були вази-кошички, тонко вироблені ліпним склом, і свічники з філіґранню. На гутах Львівщини (Жовква) вироблялися павуки-люстра. У С. м. 18-19 в. застосовуються багаті види орнаментації: пластичні ліпні оздоби (геометричний орнамент, дрібна пластика), розписи емалем (на тонкостінних виробах перев. рослинний орнамент, рідше сюжетні зображення), розписи олійними фарбами (споріднені з народився настінними розписами, здебільше рослинні), гранування (заглиблення) «ямками» (круглими) і «сложками» (овальними), з яких майстер формував орнамент з квіток (соняшник, ромашка), ґравірування (портретні зображення, герби) і позолота.

У другій половині 19 ст. виробництво С. м. під тиском промисловості занепадає. Щойно з 1930-их pp. починають з'являтися предмети С. м. на скло-зав. УРСР: рубінові «Кремлівські зорі» (1937), кришталевий водограй для сов. павільйону на міжнар. виставці в Нью-Йорку (1939), виконані на Костянтинівському зав. «Автоскло». Згодом щораз частіше С. м. застосовується в архітектурі та декоративно-прикладному мистецтві (павільйони Всесоюзної с.-г. виставки, метрополітен у Москві і «Київ. кільцева») і відроджуються вітражі («Переяславська рада» для павільйону УРСР на виставці досягнень нар. господарства СРСР, автори Г. Юнь, В. Давидов, С. Кириченко; «Дружба народів» за ескізом А. Мисіна та ін.), виконувані перев. Костянтинівським і Київ. склозав. З 1950-их pp. склозав. виконують одиничні порожнисті вироби для виставок, ювілеїв, нагород, використовуючи при декорації техніку гранування і глибокого травлення виробів з накладного скла (т. зв. техніка Гале). Тепер осередками виробництва С. м. є склозав. Києва, Львова (фірма «Райдуга»), менший у Стриї. Мистці на зав. Києва і Львова використовують спадщину нар. посуду, створюючи вироби для побутових потреб.

Колекції укр. С. м. зберігаються в Держ. Музеї Укр. Мистецтва в Києві, Львівському Укр. Держ. Музеї Етнографії та Художнього Промислу АН УРСР, у Сумському Художньому Музеї; іст. музеях — Київ., Львівському, Чернігівському; іст.-краєзнавчих у Луцькому (колекції С. м. 15 — 17 вв.), Крем'янці та ін.; Ленінградському Держ. Музеї Етнографії Народів СРСР, Дерне. Іст. Музеї в Москві та ін.

ЛІТЕРАТУРА:

Енциклопедія українознавства: В 10 томах / Головний pедактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.