Живопис по склу.

Старі майстри-вітражисти чудово розумілися на цьому виді декоративного мистецтва і віртуозно володіли технікою. Їхні повчання ясні і близькі за духом сучасним художникам.

Давні майстри говорили, що у вітражах живопис по склу варто застосовувати тільки у тих випадках і на тих деталях, де не можна використати кольорове скло. Кропіткі детальні малюнки не потрібні, моделювання має бути скромним. Головне – це підбір, сполучення кольорового скла. Розміщені поруч кольори по можливості повинні бути контрастні, без перехідних тонів. Найнадійнішим сполученням старі майстри вважали синє з червоним, до того ж один колір використовувався як тло, інший – головний – як зображення. Тло фігури завжди було блакитним. У старі часи вважали, що найвдалішим є те вікно, у якому вітражист використав лише деякі кольори, досягнувши хороших результатів вдалим розподілом кольорів, їх красивим поєднанням.

Численні відтінки кольорового скла заводського виготовлення, що є в арсеналі у сучасного художника-вітражиста, нерідко призводять до ризикованого захоплення технікою виконання і копіювання живопису олією. Не слід забувати, що монументальний живопис на склі розрахований на сприйняття з визначеної відстані і тому вимагає соковитих, різких, контрастних кольорів.

Під цим слід розуміти, що за давніх часів вітражист не зважав на факти дійсності. Обраний ним для вітража колір одягу людських фігур міг не відповідати моді, століттю, дерева могли бути червоними або жовтими. Якщо була потрібна червона пляма, то зображуваного святого взували в червоні черевики і так далі. Але кольори не були самоціллю, вони були підпорядковані єдиному задумові творця. Слід пригнути органічно поєднати форму та зміст. Чим простіше зображуваний предмет, тим більше можливостей обмеженою кількістю засобів, тобто деякими кольорами, досягти більшого ефекту.

Керуючись вказівками старих майстрів і художників більш пізнього часу, а також сучасною практикою, можна сказати, що живопис по склу аналогічний живопису по порцеляні з тією тільки різницею, що розпис на порцеляні проводять з одного боку, а на склі – по обидва боки: на зовнішній стороні ведеться розпис і даються відтінки, а на зворотній накладаються тіні. Сьогодні фарби виготовляються фабрично-заводським способом і випускають їх у готовому вигляді. Спектр фарб дуже різноманітний, але для вітражного живопису вистачить скромної палітри. Уся картина в основному збирається з кольорового скла, окрім фігур і деталей. Для тла зазвичай беруть скло світлих тонів, для бордюрів і одягу яскравих. Фарбами пишуться оголені частини тіла – лікті, руки і ступні ніг, для чого вживається рожева або тілесна фарба.

Вітражист повинен точно знати місце, де буде встановлено вітраж, і умови освітлення. Якщо це північна сторона, то фарби можуть бути менш яскравими, якщо південна – фарби потрібно брати яскраві, тому що на сонячній стороні вони виглядатимуть блідими.

У живописі по склу часто використовувалася сріблясто-жовта фарба, яку одержують, розчинивши шматок срібла азотною кислотою. Вживають її для позолоти німбів, ореолів, корон, прикрас облямівок одягу і т.п. Сріблясто-жовта фарба вперше використана у церкві Блуменштейна (Швейцарія, кантон Берн), де художник зобразив воду, по якій крокує святий, і сріблясто-жовтих рибок, що плавають біля його ніг.

Художники-вітражисти шістнадцятого сторіччя, користуючись принадами сріблясто- жовтої фарби, починаючи від світло-жовтої до глибокої золотисто-червоної, поєднанням чорного і сріблясто-жовтого кольорів, створювали ефектне монолітне скло. Особливо ефектно воно виглядало в оточенні синього і зеленого скла. Своєї привабливості цей колір не втратив і сьогодні.

Після матування скла переходять до накладення сріблисто-жовтої фарби, яку розводять на воді. Фарбу наносять на матовану сторону, попередньо освітливши шматком тканини відповідне місце. Золотисто-жовті тони виходять при накладенні щільнішого шару фарби, солом’яно-жовті – більш тонкого шару тієї ж фарби. Таким чином, фарби наносять з обох сторін скла і піддають його подвійному випаленню, завдяки чому створюється велика ніжність і глибина малюнка.

Наступний процес – розпис людського тіла, природний колір якого створюють рожевою або тілесною фарбою, виготовленою на скипидарі. Фарба кладеться поверх матового шару рівно й одноманітно, а потім її підсилюють густішим і товстішим шаром – на щоках, губах, ніздрях і взагалі там, де це необхідно.

Крім вказаних фарб, застосовують і інші фарби різних кольорів та відтінків для зображення драпірувань, дорогоцінних каменів і так далі, залежно від смаку і вимог художника.

Треба наголосити, що, якщо фарба, виготовлена на скипидарі, вийшла недостатньо яскравою, можна підсилити колір цією ж фарбою, додавши камедної води, але не зловживаючи цим. Якщо в готове кольорове, інтенсивно пофарбоване скло треба ввести білий або інший тон, застосовують накладне скло протравлене в окремих місцях.

Технологічний процес виготовлення вітражів і підготовчих робіт в основному зводиться до наступного: художник створює у фарбах ескіз, а потім пише на щільному папері картину – картон у натуральних фарбах і в натуральну величину майбутнього вітража. У наших умовах обидві стадії необхідні, тому що творчий задум художника має бути узгоджений з архітектором, що проектує споруду, з замовником, а також з художником і майстром вітражної справи. У тих випадках, коли композиція вітражу симетрична, картон можна писати тільки для однієї сторони осі симетрії. Якщо композицією у вітражі передбачений медальйон, особливо фігурний, то його малюнок виконується повністю, а орнаментальне тло – наполовину.

З картону знімається калька, на якій нумеруються, як і на картоні, усі деталі, які нерідко сягають тисячі. Деталі скла таких же розмірів, конфігурацій і кольору, позначаються тим самим номером. Потім майстер-вітражист спеціальним ножицями із двома рівнобіжними лезами нарізає по кальці