Реферат

на тему:

Венеціанське скло

Різні країни сприймали красоту по-різному. Оскільки майстерність вироблення скла вимагала великої тонкості й уміння, вона не прищепилося в тих країнах, які краще вміли цінувати важкий гострий меч і відвагу. Якісне гарне скло приходило туди звідкись ззовні. Секрети його виробництва були осягнуті не в Німеччині й Галлії, а в більш чуйній і артистично розвинутій Візантії. Спадкоємиця східної частини Римської імперії увібрала й переосмислила майстерність і досягнення народів Середземномор'я, древню мудрість Сходу, вплинула на культурний і духовний розвиток всієї європейської цивілізації й багатьох сусідніх народів.     

Вважається, що у Візантію рецепт виробництва скляних виробів прийшов від еллінів, а вже звідтіля – до ще молодої Венеції. Венеція – батьківщина багатьох великих художників і скульпторів, тонких цінителів краси – сприйняла появу нового мистецтва дуже тепло й навіть захоплено! Тут скляне мистецтво оселилося на цілі сторіччя, не знаючи суперників! Венеціанське скло наводнило собою весь світ, приносячи колосальні прибутки Венеціанській республіці.     

У 1000-ому році у Венеції вже розміщалися розвинені скляні заводи. Мозаїки собору Св. Марка, що почав споруджуватися приблизно в цей час, указують на існування дуже розвиненої скляної справи. Зберігся указ від 1221 року вищого керівного органу Венеції – Ради – про перенесення всіх скляних майстерень із самого міста Венеція на сусідній острів Мурано.    

Корпорація склярів розділялася за спеціальностями. Майстри «Yerixelli» робили бусини, бісер та інші дрібні речі: скляні ґудзики або заголовні букв, які призначалися для розфарбування.
    До речі, підробка дорогоцінних каменів, настільки поширена в Німеччині, багатьма указами венеціанського уряду суворо переслідувалася. У Венеції вміли цінувати дійсно прекрасне! Пізніше майстри - склодуви спеціалізувалися на виробленні того чи іншого сорту скла. У майстернях Мурано склалася згодом своя класифікація цих сортів. Вище було згадано про знаменитий «Millefiori» – наслідування Олександрійського строкатого намиста; ще в переліку виробництва значилися: «Arte del margaritaio» – масивні тверді намиста й бісер; «Lavori minuti a ferraza» – дрібний бісер; «Lavori grossi a spiedo» – великий бісер; «Arte del perlaio» – дуті намиста й бісер, і ще багато чого іншого.
        Вироби Мурано зайняли значне місце в торгівлі Венеції, приносячи величезні доходи. Венеціанці вимінювали за своє скло прянощі, тканини, золото. Навіть у важкодоступні місця африканських пустель проникало венеціанське скло; воно використовувався в тубільців замість монет.    

Венеція ревно оберігала секрети скляного виробництва. З 1275 року під погрозою конфіскації (вилучення всього майна!) заборонявся вивіз із Венеції скла незакінченої обробки, сирих матеріалів, які входять до складу скла і навіть розбитого скляного посуду, щоб не дати можливості аналізувати його склад. Імена митецьких майстрів-склярів стають знаменитими і доходять навіть до наших днів. У першій половині ХІІІ століття славилися майстри Матео й Ніколо. У 1490 році Сенат ставить скляне виробництво під особливу охорону Ради Десяти. Робиться все можливе, щоб утримати у Венеції майстрів, не допустити їхнього виїзду в чужі краї. Їм надаються привілеї зовсім виняткові в суворо-аристократичній Венеції: у 1376 році Сенат видає указ, згідно з яким патрицієві дозволяється женитися на дочці скляра, і діти його визнаються шляхетними патриціями.
    Звичайно, венеціанці піклувалися про свої доходи, але приховуючи секрети виготовлення скла від інших держав, венеціанці таким чином замикали цю справу в клітину своєї республіки, позбавляли його розвитку, припливу нових творчих сил! Багато в чому саме жадібність стала причиною занепаду Венеції, як законодавиці мистецтв, у тому числі – виробленні скла.
    Величезні вигоди, які приносило Венеції її скло, були постійним предметом заздрості сусідніх держав, і навколо Мурано плелися всілякі інтриги іноземних агентів для підкупу склярів, для шпигунства за їхньою роботою й для вивчення сирого матеріалу. Коли Людовику XIV удалося переманити декількох майстрів у Францію, Венеціанський посланник у Парижі одержав від своїх шпигунів список цих майстрів і переслав його сенату. Сенат дорівняв учинок майстрів до державної зради й видав такий указ: «Якщо який-небудь ремісник або художник перенесе своє мистецтво в чужу країну до невигоди республіки – йому посилають наказ повернутися. Якщо він не кориться – ув'язнюють його рідних і близьких. Якщо й тоді не відбудеться повернення – посилають убивць покарати його насмерть; і лише тоді його рідні одержують волю, коли майстра вже не буде в живих».
    Син знаменитого майстра Ніколо, сміливий мореходець Марко Поло, зрозумів, який величезний успіх у міновій торгівлі можуть мати скляні намиста й бісер у тубільців тропічних країн. Він барвисто описав це у своїх оповіданнях. Звичайно, тубільцям кольоровий іскристий бісер і скляні бусини здавалися справжнім дивом!
    Відкриття Америки надзвичайно сприяло розквіту скляної справи, тому що тубільці Америки виявилися найзавзятішими прихильниками скляних виробів й намиста. Ніколи виробництво не відчувало такого підйому, як наприкінці ХV й початку ХVI століть. Не треба, звичайно, думати, що тільки тубільці були шанувальниками венеціанського скла. Величезний збут ішов у Європу. На ярмарках і торгівельних рядах всіх європейських держав прикраси та вироби із венеціанського скла займали почесне місце й швидко

розкуповувалися. Бували навіть спеціальні ярмарки. Є документальні свідчення, що в місті Нюренберзі знаходився постійний склад венеціанського скла, і, звичайно, приклад цього міста не був поодиноким.
    Нема чого й говорити, як широко розвинені були уподобання до будь-якого роду художніх виробів з скла в самій Італії. У Художньо-промисловому музеї Гамбургу зберігається фрагмент справжнього