Проведення міжнародних симпозіумів з гутного скла у Львові стало тради-цією. Місто з глибоким корінням ми-стецтва гути чекає художників. Це стимулює розвиток гути: розмаїттям ідей, технічних засобів, силою талан-ту та фантазії кожного майстра, що, очевидно, є головним важелем усієї справи. [17;41]

Рух “нового склярства”, скло-рух розпочався в кінці 50-х років минулого століття, хоча провісницькі симптоми непромислового використання матеріалу з’явилося на 30 років раніше. Культурне довкілля тих часів поступово переймало тенденцію індустріалізації і наближалося до інформаційної революції та постмодернізму. Вжиткова сфера, наповнена тиражованими виробами із скла, почала символізувати не тільки пересічні добропорядні смаки споживачів, а й експериментальну площину для нової естетики. Симпозіум представляє оригінальні фрагменти широкого культурного окреслення, обмеженого ментальністю та територією. Мистці, які декілька років відвідують львівські симпозіуми гутного скла, напевно вже знайомі з певними константами довкілля. Новизна – в їх черговому виборі саме цієї акції, засвідченні поваги і дружби саме до такого Автора, як Андрій Бокотей. [6;92-93]

Мистецтво гути — найкрихкіше у всіх сенсах. Цю аксіому П'ятий симпозіум довів ще раз. Бо подібні масштабні заходи мимоволі провокують проблеми та риторичні питання, що існують в ук-раїнському мистецтві взагалі та мис-тецтві скла зокрема. Вони виявляють-ся набагато ширшими, складнішими і вагомішими, ніж може видатися на перший погляд.

Давнє мистецтво гути сучасне і акту-альне протягом уже шести тисячоліть, відколи речі, створені майстрами з роз-плавленої маси скла, прикрашають життя і побут людей з різним ма-теріальним достатком. В середині ж двадцятого століття гутним склом зацікавилися авангардні художники. Тоді його нібито винайшли знову — во-но перестало бути лише матеріалом для виготовлення суто ужиткових ре-чей. Жоден справжній художник не в змозі проігнорувати специфічних особ-ливостей унікального матеріалу. Вони дозволяють митцям проводити будь-які експерименти з формою, техно-логією, кольором, втілювати найвибагливіші фантазії та творчі задуми. Од-ним із засновників руху "нового склярства є професор Мюнхенської ака-демії мистецтва, "жива" легенда світо-вого мистецтва скла пан Ервін Ейш. На Третьому симпозіумі він, окрім праці біля гутної печі, організував виставку власних графічних творів, присвячених симпозіуму. А після завершення вис-тавки подарував колекцію графіки львівському Музею скла, яку й досі там зберігають (деякі витвори скляного ми-стецтва було привезено до Києва, що-би урочисто відкрити П'ятий сим-позіум). Пан Ейш — не єдина культова

фігура скляного Олімпу. Як ветеранів симпозіумного руху можна назвати че-ха Іржі Шугаєка та американця Марвіна Ліпофські. Вони обидва найкращі у своїх країнах і добре знані в усьому світі, де цікавляться мистецтвом скла. А цього року на симпозіумі працював і читав лекції відомий художник, Віце-президент Міжнародної асоціації ху-дожників скла, професор Майкл Род-жерс (Японія). [1;50]

У цьому контексті цілком доречно розвіяти міф, який існує, на жаль, не ли-ше у колах пересічних глядачів і спожи-вачів, але й володіє думкою деяких про-фесіоналів. Це міф про другорядність мистецтва, що апелює до тканини, де-рева, скла чи кераміки. Це міф про те, що речі, виконані в цих матеріалах, ма-ють суто ужиткове, прикрашально-прикладне значення. Слід зазначити, що проблема існування багатьох аб-сурдних міфів стосується лише Ук-раїни, а за її межами тане як торішній сніг. Насправді ж, у часи тотального па-нування соціалістичного реалізму тільки художники так званого декора-тивно-прикладного мистецтва могли собі дозволити вільні формальні пошу-ки та експерименти. Що вони й робили, і на рівних виставлялися на престиж-них міжнародних форумах та навіть не-одноразово перемагали. Мабуть, саме цей факт зіграв не останню роль у складному процесі визрівання ідеї створення симпозіуму гутного шкла на базі Львівської експериментальної ке-раміко-скульптурної фабрики. Саме Львів здобув авторитет одного з лідерів серед художніх центрів Східної Європи, розвиваючи прогресивні тен-денції у мистецтві скла, закладені про-фесійною школою Львівського інститу-ту прикладного та декоративного мис-тецтва (нині Львівської академії мис-тецтв).

Засновник і постійний президент уже п'яти симпозіумів гутного шкла — ху-дожник, єдиний з українських шклярів член Міжнародної асоціації скла, про-фесор, академік, нині ректор ЛАМ пан Андрій Бокотей. Власне, завдяки його зусиллям і авторитету, починаючи з 1989 року, і стало можливим проведен-ня симпозіуму. Але цього року Бокотей-старший, з невідомих причин, пе-реклав майже всі повноваження на Бокотея-молодшого. Пан Михайло в ми-нулому — випускник кафедри скла львівської академії, нині — співробіт-ник Міністерства іноземних справ. Тре-ба зазначити, що організатори Симпозіуму подібні до камікадзе, бо від розкоші проведення подібних фо-румів відмови-лися навіть за-можні амери-канці, не кажу-чи про словаків — традиційних лідерів мистец-тва скла. І все ж це не знімає з них — організа-торів — відповідальності. [1;51]

Але те, що близько п'ятдесяти художників про-тягом десяти днів мають ви-няткову можливість, попри всі негаразди, працювати і спілкуватися, варте уваги, по-ваги, допомоги та підтримки.

Львова всі п'ять симпозіумів — подія року. Заключна виставка з іще "тепли-ми" роботами збирає, без перебільшення, весь мистецький загал 7 міста у Національному музеї, де цього ' року відбулося урочисте закриття та виставка.