Хіпі у Росії попри захід хіпі-рух у світовому масштабі, його членів досі можна знайти в багатьох країн світу. Ідеї хіпі, здавалися в 1970-ті роки майже консервативним споживачем утопічними, увійшли до менталітету сучасної людини. У Росії її нині понад десять тисяч людей зараховуються до хіпі.

Культура хіпі сформувала сленг з урахуванням арго і англійської. Наприклад, «ксивнік» (від «ксива» — документ, маленька сумочка для перенесення цього документа), «хаератнік» (від «хаєр» — волосся, стрічка на лобі, за легендою — щоб «не зривало дах». Інше поширене написання — «хайратник»), «фенічка» (браслет з ниток, шкіряних смужок чи бісеру, дарується «напам'ять» чи друзям, існує символіка фенічок, та інші. Приклади порівняно небагатьох слів хіпового сленгу, які пережили час і залишилися в активному вживанні і нині:«герла», «піпл», «сейшен», «траса», «піонер», «олдовий», «фліт»,…

Культура хіпі має ознаки приналежності, атрибуту. Прикладом можуть бути звані фенічки. Ці прикраси мають складну символіку. Фенічки різних кольорів і різноманітних візерунків позначають різні побажання, виявлення власних музичних переваг, життєвої позиції тощо. Так, чорно-жовта смугаста фенічка означає побажання хорошого автостопу, а червоно-жовта — любов міністра. Слід зазначити тим найменше, що ця символіка трактується на різних роботах і тусовках довільно і сприймається по-різному, і «хіпі зі стажем» не надають їй ніякого значення. Розповсюджені тексти типу «Значення квітів у фенічках» вважаються долею так званого «піонера» і серед «старих», зазвичай, викликають регіт. Крім зовнішньої атрибутики — «фенічок», до культури хіпі належить і фольклорна традиція «заморочок». У це пісні, вірші та «вози», кумедні історії з життя системи.

Атмосфера 1970 – х років надихалася рухом хіпі, історія якого почалася ще наприкінці попереднього десятиліття. Нафтова криза, роки в’єтнамської війни, зростання інфляції, збільшення безробіття крок за кроком поглинання ейфорійний оптимізм шістдесятих і наповнювали свідомість молоді нігілізмом і нудьгою. Зневіра юних у райдужних перспективах космічного віку, футуристичних прогнозах і синтетичному раї змусила їх звернути погляди на природні засади існування, натуральні матеріали та первісні цінності людства. Розчарування у матеріалістичних основах сучасного суспільства дало поштовх ідеології «дітей квітів», які з презирством ставилися до загальноприйнятих моральних норм, до зовнішньої респектабельності, до суспільного процвітання, зосереджуючись на власних проблемах, на внутрішньому житті, на пошуках духовного примирення із самим собою. Породжений почуттям невпевненості та тривоги, усвідомленням недосконалості світу, цей період став, за влучною характеристикою американського письменника Тома Вулфа, Я – десятиліттям (me – decade). Неприйняття хіпі офіційної держави та церкви вилилося у відмову від соціальних обов’язків, зокрема, служби в армії та кар’эри, сексуальну свободу та використання наркотиків. Духовну підтримку хіпі знайшли у тому, що, на їх погляд, не було зачеплене брудом цивілізації – культури Сходу, примітивних народів. В їх ідеології віддзеркалилися східні релігії, зокрема, дзен-буддизм, вірування первісних племен.

Екологічна концепція хіпі знайшла вираження у відповідних візуальних маркерах: вони відпускали довге нечесане волосся та носили потерті штани, вони відшукували одяг у секон-хендах і барахолках, обвішувалися африканськими бусами та огорталися індійськими шалями. Отже , той хто бажав крокувати разом із модою, повинен був розпрощатися з вініловими чоботами, синтетичними міні та нейлоновими панчохами й витягнути з бабусиної скрині безкінечно довгу та широку циганську спідницю, стару селянську сорочку й прикупити у лахмітника мексиканське пончо та строкату банду. Заклик природи породив попит не тільки на непідробну чистоту таких французьких кінозірок, як Джейн Біркін і Катрін Деньок, що поєднували в собі дитячу безпосередність і витончену розпусність, а й на гарячу первісність чорної Анжели Девіс, яка поклала початок моди на афротипажі.

Модним персонажем сімдесятих став той, хто мав в своєму арсеналі африканські вишиті куртки, невагомі індійські шалі, розписні футболки з батику, етнічні шкіряні аксесуари, американські спідниці, латиноамериканські пончо, марокканські халати, турецькі шаровари, африканські буси та індійські браслети. Віталося «поєднання не поєднаного» - дешевої бавовни та кутюрного шовку, американських джинсів і селянської сорочки, натуральної бірюзи та простої деревини, бойового фарбування індійців і стильного макіяжу – безкінечність варіацій сполучень відповідно до концепції «мікс-енд-меч» створювала характерну для сімдесятих багатошаровість. Звична сьогодні манера формувати гардероб з різних предметів одягу досталася нам у спадок від хіпуючи героїв сімдесятих, які так демонстрували власну індивідуальність і неповторність. Поліфонія культур Перу, Марокко, Ірану, Росії, Індії, Японії, Афганістану, Китаю, Африки, зіткана у формах костюма 1970-х років, віддзеркалювала цілісність, взаємопов’язаність світосприйняття XX століття. Полі стилістична конструкція костюма доби у переплетенні різних часових і просторових вимірів маркірувала подолання лінійної моделі часу та автономності моделей світу.

Естетика хіпі привнесла у сімдесяті довжину максі та міді, широкі розкльошені спідниці з оборками, романтичні блузи з етнічними мотивами, брюки кльош, фольклорний крій, довгі вузькі шарфи, розписані шалі з бахромою, широкі опущені криси на капелюхах, отже, загальний струмливо-мінливий силует, створений декількома шарами різнопланових елементів костюма. Вертикальні лінії силуету підкреслювали досить незграбні туфлі на високих підборах або платформах, а також пальто-максі з акуратними плечима, вузькими рукавами, спинкою та пілками у талію. У контексті нової екологічної свідомості сімдесяті зробили остаточний вибір на користь природних матеріалів, спокійних кольорів землі (бежево-вохристий) та неба (блакитно-синіх), ніжних малюнків у стилі селянського або етнічного одягу.

Королем стилю сімдесятих