Коротко слід також зупинитися на тенденційному звуженні семантики слова москаль, яке часто намагалися звести лише до означення солдат царської армії: „Під словом „москалі” у народі розумілися військові постої на Україні, які місцеве населення змушене було утримувати. „Москалі” кривдили селян, знеславлювали дівчат, звідси й склалося в народі до них негативне ставлення, що відбилося і в прислів’ях” [19, 727]. Проте в багатьох текстах ідеться не лише про москалів-солдат, а й про селян, купців, ремісників. Наприклад: Чортзнащо в лаптях, та й то москаль; Москаль ликом в’язаний, у ликах ходе, та й всіx у ли-ках воде. На те, що москаль є етнонімом, а не назвою соціальної верстви прямо вказує прислів’я: Лях славний!.. та й Москаль хороший. Тому слід уважати, що в українських народних приказках значення терміна москаль є ширшим за поняття ”солдат царської армії” і є ксеноетнонімом сусіднього народу, ставлення до якого й відповідне забарвлення самого терміна формувалось, безперечно, у найтіснішому зв’язку з поведінкою щодо мирного населення розквартированих в українських містах і селах із кінця XVII ст. російських військ.

Характеризуючи етнічні особливості та їх віддзеркалення у фольклорі Г.Булашев зазначав: «Українці, за звичаєм, називають великоросів «москалями», «лапотниками» і ставляться до них недовірливо, навіть з якимось острахом, уважаючи їх жадібними, брутальними, нещирими, хитрими, ледачими і мстивими. Народ уникає мати будь-яку справу з «москалем», не кажучи вже про те, щоб наймати його на службу… А взагалі москалів вважають за знахарів і кажуть про них: « У москаля щось у носі є. Він і ходить не так, як ми ходимо – гуртом, а один за одним, щоб легше було: передньому йти найважче, і ось, коли він втомиться, тоді інший виходить наперед» [2,147].

Тривалий і не завжди позитивний досвід подібного спілкування призвів до широкого уведення образу москаля у твори різних жанрів українського фольклору: побутові казки, анекдоти, ліричні та жартівливі пісні, вертепну драму тощо. З XVII ст. москаль стає активним персонажем шкільної драми, де поряд з українцями (селяни, козаки, студенти-пиворізи) діють представник інших етносів: литвини (білоруси), цигани, поляки (шляхтичі, ксьондзи), євреї (орендарі, шинкарі), а також москалі. Москаль та московські яриги змальовані тут злодійкуватими крутіями. Вертепна драма частково успадкувала інтермедійну специфіку образу москаля, який у волинській редакції змагається із циганом за кобилу, а в східноукраїнських варіантах своєю хитрістю допомагає Запорожцю.

Поширеним є образ москаля й у народній побутовій казці, де він заступає традиційні образи казкового злодія чи хитрого й кмітливого фігляра-блазня, які одурюють недолугого селянина. Зразком може слугувати варіант казки з Полтавщини про москаля, який взявся за дідові гроші навчити його бичків говорити [4, 84]. Певною мірою ці сюжети з москалями зближуються із традиційними казками про т.зв. «пошехонців». Казки з подібними сюжетами віднаходимо в збірниках І.Рудченка, М.Драгоманова, П.Чубинського, І.Манжури, Б.Грінченка та ін. У народних казках зберігається стереотип росіянина як нахабного зайди, ледачого та злодійкуватого, який прагне усіх повчати, не маючи на те поважних причин (казка «Як москалі хахлов образовували» [14, 512].

Можна погодитися з думкою сучасного дослідника, що «в українських казках «москаль» має дві головні іпостасі: 1) хитруна, який намагається будь-якою ціною неодмінно обдурити «простого» «хахла» і взагалі «поїхати на хахлові»; 2) повного дурня (клінічний випадок), «абсурдної людини», яка взагалі нічого не тямить у житті й не знає найелементарніших речей» [13,14].

Цей же образ перейшов і до народних анекдотів, сутність яких яскраво відбивають їх афористичні фінали, що стали народними прислів’ями: ”Ти, москалю, і добрий чоловік, та шенелія твоя злодій”; ”Тату, тату, лізе чорт у хату!" –”Дарма, аби не москаль” [19]. У записах ХІХ - початку ХХ століття зустрічаємо значну кількість анекдотів, де діють представники інших національностей. На них як на представників «чужого», а отже ворожого світу спрямована захисна функція сміху, яка генетично пов’язана з магією слова. В анекдотах спостерігаємо традиційну ситуацію розмежування своїх і чужих: ”А багато було людей в церкві?" – ”Людей, мамо, не було нікогісінько, тілько caмі за себе москалі – так що й голки не було б де встромити..." [19].

Нечесність, крутійство, брутальність – такими рисами наділений москаль в апокрифічних легендах про мандри Христа та апостолів по землі. Певний огляд легенд цього циклу робить Г.Булашев [2, 148-151]. Москаль у них намагається обдурити Христа або ж повторити його чудеса, за що отримує заслужену кару. Своєрідною є специфіка забарвлення образу