москаля в ліричних піснях та баладах, які складались та виконувались переважно у жіночому (дівочому) середовищі й зображеними реаліями торкались найчастіше жіночого світу, загрозу якому становили різного роду мандрівні звідники – бурлаки, козаки, моряки, чумаки тощо. “Дидактична тенденція балад особливо чітко виступає в циклах про втечу легковірних з мандрівними спокусниками, про зрадливе зведення дівчини і про дітозгубництво” – зазначає О.Дей [8,19]. Для балад цього циклу характерне нагнітання особливого драматизму, опис страшних картин розправи з підмовленими дівчатами й дітозгубницями. Творці балад вдавались до подібних засобів із метою перестороги легковірним дівчатам, які, наслухавшись подібних жахів, мали б остерігатись нерозважних кроків. Перша фіксація балади із сюжетом про втечу зі спокусником припадає на 1625 рік. Це відома пісня про козака і Кулину, якій присвятили свої розвідки І.Франко, О.Брюкнер, Ю.Яворський, К.Квітка. До цього ж сюжетного гнізда належать і балади про зведення належить до відомого сюжетного гнізда про підмову й зведення дівчини москалями:
Та не гуляй, молода дівчина, з москалями:
Москальщики-обманщики, вони тебе ’бманят,
Вони з тебе срібні персні познімають,
Вони тобі ранюю мняту потолочать,
Вони тебе, молодую дівчину, опорочать [3, 544].
Широкий діапазон етнічних стереотипів і водночас глибокий аналіз стосунків українців із росіянами зустрічаємо у народних приказках та прислів’ях. Уперше у ХІХ столітті прислів’я, у яких відбились українсько-російські міжетнічні стереотипи, навів у своєму „Москалеві-чарівнику” Іван Котляревський: Солдат. ...У нас пословица есть: хохлы никуда не годятся, да голос у них хорош...
Михайло. Пословиця?.. Коли на те пішло, так і у нас єсть їх против москалів не трохи. Така, напримір: з москалем знайся, а камень за пазухою держи; од чого ж вона вийшла, сам розумний чоловік, догадаєшся. [12,265].
Також слід згадати, що чотири прислів’я про москалів були Котляревським використані в „Енеїді”: „Мутив, як на селі москаль!”; „Підпустять москаля якраз”; „Хто москаля об'їхав зроду?”, „Москаль – бодай би не козою замекекекав з бородою”.
Паремійні твори означеної тематики потрапляли під перо тогочасних записувачів – О.Павловського, В.Смирницького, Г.Ількевича, М.Закревського, О.Марковича та інших. Проте найбільший успіх випав на долю збірки М. Номиса „Українські приказки, прислів’я і таке інше” (1864), яка зайняла почесне місце серед фундаментальних праць у світовій пареміографії. В опублікованому Матвієм Номисом корпусі прислів’їв та приказок, а також серед вилучених цензурою зустрічаємо близько сотні текстів, які стосуються рецепції українсько-російських стосунків: „Що Бог в нас народе, а люд наробе – москаль же теє у нівеч зводе”; „А щоб я москалем тричі зробивсь”; „У йому тільки віри, як у москалеві правди” та багато інших. В означених творах відбився широкий оціночний спектр міжетнічних стосунків. Серед них можна виокремити кілька тематичних груп:
1. історичні аспекти стосунків (Іде москаля так, як трави; Служив Москві, Іване, а вона ж його гане; Московське панування, то... жартування);
2. ставлення до постоїв російської армії (Москалики, соколики, позаїдали ви наші волики; а як вернетесь здорови, то noїcтe й корови; 3 салдатом — не з своїм братом, не стягайся; Для того й вуланчики, щоб запирали чуланчики; Ти, москалю, і добрий чоловік, та шенелія твоя злодій);
3. оцінка характеру, звичаїв та норм поведінки москалів (Москва люта; Москаль на сльози не вдаря; Москва сльозам не вірить; Москаль як ворона, та хитріший чорта; Не великий москаль, та страшний; Москаль з 6icoм порадились, та й на лихо понадились; Мабуть москаль тоді красти перестане, як чорт молицця Богу стане; Так і нам було казано: „Москаля бійтесь, бо він заріже”);
4. оцінка ставлення москалів до українців (Москаль не свій брат, не помилує; Од чорта одхристисся, а від москаля не одмолисся; Москалеві годи як трясці, а все бісом дивицця);
5. поради щодо стосунків з москалями (Від москаля поли вріж та тікай; З москалем дружи, а камінь за пазухою держи; Кохайтеся чорнобриві, та не з москалями).
Згадку про репресії проти українців зберіг наступний паремійний текст, сповнений гіркої іронії: ”Я б тому бісовому тарабану хліба б не дав за те, що каже: "порубать хохлов, порубать хохлов!"; а ту маленьку сопілочку все б паляницями годував за те, що каже: "а за віщо їx, а за віщо їx". Дав наш народ й оцінку, яку можна вважати історико-політичною: ”Москва на злиднях збудована, та й злиднями годована”.
Серед особистих якостей москалів, українцеві впадала в очі їх настирливість та намагання нав’язати свій спосіб мислення й поведінки: ”Москаль ликом чваницця й кожному під ніс з ним пхаєцця”. Подекуди висловлювання з цього приводу носили граничний характер: ”Хоч убий москаля, то він зуби вискаля”. З цього типу поведінки, до того ж приправленого облудними речами, постав паремійний вираз ”підпускати москаля”, який Номис трактує наступним чином: ”до жіноти примощується або так бреше” [19,391]. Брехливість москаля займає значну тематичну ланку представлених паремій: Казав москаль право, та й збрехав браво; Собака брехне — москаль віри пойме; Москаль тоді правду скаже, як чорт молицьця стане; Бов, бов по московські брехні; У йому стільки віри, як у москалеві правди). Постав навіть вираз оксюморонного змісту ”Московська правда”, який поєднує на думку творців тексту несумісні, взаємовиключні поняття
Окрема увага приділена лайці москаля, яка була неприйнятна українському народові, вихованому на інших морально-етичних принципах: ”Москаль викрутнями перебуваєцця, тім же він скрізь погано лаєцця”. Звідси й вислів ”по-московському лаять”, тобто ”лаять в батька і матір – погано” [19,391]. Така гранична маса негативних (”нелюдських”) рис москаля призводить до