Критично ставиться українець і до переходу іудеїв у християнство, вважаючи це нещирим вчинком: Жид жидом завсегда смердить; Ні одного перехриста могилки не видно.

Проте українець прагне до об’єктивності й підмічає позитивні риси євреїв – згуртованість та відданість своїй вірі: Горобці в очерет, а жиди в кучки; Над жида нема кріпшого в вірі.

Таким чином можна стверджувати, що фольклорні твори різних жанрів XVII-ХІХ ст. консервують історико-психологічні стереотипи негативного сприйняття євреїв, в основі якого лежали не національні чи релігійні протиріччя, а соціальні, пов’язані з жорстоким визискуванням українського селянина.

Важко знайти якийсь жанр українського фольклору, де б обійшлося без образу цигана. Українці настільки звикли до присутності цього непосидючого народу, що здавна вважають його невіддільним від своєї історії, хоча на території України циганський народ з’явився лише у ХV-ХVІ ст. Упродовж віків цигани, або ж, як вони самі себе називають, роми, завжди залишалися своєрідним загадковим етносом із характерним типом поведінки, власними правилами, мовою, знаннями, ремеслами та мистецтвом. Водночас їхній кочовий та відокремлений спосіб життя витворив дещо негативний стереотип цигана, за який їм не раз доводилося потерпати. Г.Булашев зазначав: «Тоді як «жиди» експлуатували українське поспільство головним чином через посередництво, так би мовити, панів в операціях більш чи менш великих і прибуткових (гуртові скупки, різноманітні оренди), цигани промишляли в народі безпосередньо, виключно по дрібницях… Цигана народ вважає незрівнянно нижчим за розумом і хитрістю, аніж «жида», і певен, що його завжди можна обманути й провести, якщо тільки бути з ним обережним, тоді як «жида» й сам чорт не проведе» [2,156-157].

Деякі паралелі вічних мандрівок циган із позбавленим батьківщини єврейським народом дали підстави для створення в народі легенд про «прокляття» циган. Про одну з них, що спричинила вороже ставлення буковинців до циганського табору, пише Ольга Кобилянська в повісті “В неділю рано зілля копала…”: “Вже сама легенда, що в’язалася з ними, хоч і не всім знана, буцім-то їх предки не прийняли на відпочинок Марії, що втікала з божим дитятком і Йосифом, чинила з них якихось ворогів” [10,279].

Серед традиційних занять циган головним, поряд з обміном коней та коновальським промислом, було ковальство зі спеціалізацією виготовлення тонких підків, пряжок, “циганських” голок, ножів тощо. Похідними від ковальства були інші численні ремесла, пов’язані з обробкою металів і лагодженням металевих речей (котлярство, лудження, виготовлення прикрас зі срібла й золота). Ковальство та коновальство в Україні вважали настільки спеціальними промислами, що в документах просто значились як “звичайний циганський промисел". Кузня й таємниця вогню та заліза завжди були оповиті для українського селянина містичним ореолом і вважались пов’язаними з нечистою силою. До того ж традиційним і поширеним стереотипом було сприйняття циган (переважно жінок) як носіїв езотеричного знання – ворожок, гадалок.

Циганському світові притаманна замкненість, хоч він і перетинається подекуди зі світом інших народів. Це захищає циган від асиміляції з тією нацією, в оточенні якої вони певний час живуть. Тому расова чистота мала для них велике значення [5,83].

Існування власних, внутрішніх етичних законів давало можливість циганам порушувати зовнішнє (українське) звичаєве право. Тому формується ще один стереотип цигана-злодія, конокрада, розбійника. Існує ряд апокрифічних легенд, заснованих на євангельському сюжеті про розп’яття Христа й у яких бере участь циган-коваль, говорять про те, «що циганам не гріх брехати й божитися, тому що це дозволив їм сам Бог» [2,157].

Традиційним є образ цигана у вертепній драмі, а також у різдвяній грі «Коза». З добрим, співчутливим гумором згадується бідний циган в побутових казках та анекдотах: «Цигане, твого сина в коморі піймали!» - «Е, в коморі!.. Як би то в полі, та на добрім коні – то б йому було стидно!» [19,218] Найчастіше циган виступає в образі хитруна-трікстера, який обдурює пана («Про циганське мантило») або ж попа («Як циган сповідався»). Обдурити ж кмітливого ґазду циганові не завжди вдається («Циган на заробітках», «Як циган молотив») [17].

Образ циганки-ворожки зустрічаємо в баладах та ліричних піснях, звідки він перейшов і ранньої романтичної поезії. Характерні риси побуту, характеру та способу життя циган відбили українські прислів’я та приказки: Не робив жид на хліб, та й циган не буде; казав циган - нема ні в кому правди, тільки в мені трошки. Крутить як циган сонцем; Цигане, а якої ти віри. А якої треба? Циганський піт пройма; Хочеш бо ти в цигана пугу видерти (бідність); Обійдеться циганське весілля без марципанів; Цікавий, як циган до бджіл; Як циганська кобила: день біжить, а три дні лежить.

Проте ні хитрування, ні крутійство чи конокрадство не приносять тривалого добробуту циганській родині, яка зазвичай була дуже бідною. Якщо додати до цього ще й тонке мистецьке чуття циган, їх музичність та співучість, то виявиться складний, багатогранний образ, який широко