тоталітарної архітектури зустрічаємо сьогодні у новобудовах Бесарабського кварталу, оформленню порталів житловиж будинків на Печерську, у спорудженні офісного центру по вул. Л.Українки, у забудовах котеджних містечок на вул. Звіринецькій (усе м.Київ), а також сотні прикладів по свій території України. Відсутність єдиного керуючого органа у розробці архітектурних проектів і подальшого їх втілення у середовище (як це було у 30-50-ті роки)і, навпаки, неістотно збільшена кількість існуючих сьогодні архітектурних майстерень, бюро, інститутів, що мають ліцензії на право виготовлення проекту, врешті зупинилися на досягненнях саме сталінської архітектури для задоволення потреб нового замовника. Отже виникає запитання, що до смаку сьогоднішнього замовника, виконавця і користувача. І якщо немає каральної системи і немає одніє правлячої партії, а за неправильний з точки зору замовника проект архітектор не портапляє до в»язниці, чому ж повернулись рустовані портали, двохсотметрові помешкання з висотою стелі чотири метри у одному рівні, колони різних ордерів начолі з найголовнішою, що виросла у самому центрі столиці п»ятидесятьимільйонної європейської держави на місці зруйнованого монумента, колоною коринфського ордеру з золотою ліпниною, яка прославляє здобуту у бутафорській револіції незалежність.
В умовах бурхливих революційних подій та соціальних змін образотворче мистецтво не тільки вистояло в атмосфері жорстоких суперечок, протиріч та максималізму, але й набуло ознак над інтенсивності творчих пошуків, що не мали історичних аналогій. Художники шукали нових форм самовираження, які, на їхню думку, найбільше відповідали цілям соціальної і політичної боротьби. Зліт мистецтва 20-х років визрівав на тривогах та надіях передреволюційних часів.
На зламі віків уява та натхнення художників вступають у болюче зіткнення з суворою історичною реальністю, яка породжує об’єктивні передумови для тематичного та мовного оновлення образотворчого мистецтва.
Різноманітні напрямки мистецтва – конструктивізм і реалізм, супрематизм і кубо-футуризм, аналітичне і пролетарське мистецтво, розвивалися поруч, але незалежно одне від одного.
Феномен П.Філонова, суп рематичні експерименти К.Малевича, емоційність та монументалізм агітаційних плакатів В.Лебєдєва, М.Тирси, В.Козлінського, А.Страхова, В.Єрмілова, Б.Косарєва, культ аскетичного графічного та дизайнерського експерименту О.Родченка та Л.Лисицького, вишуканість кіноплакатів братів Стенбергів, загострене відчуття епохи К.Петрова-Водкіна, О.Дейнеки, О.Осмьоркіна, витончена графіка В.Фаворського, О.Кравченка, О.Шевченка, О.Тишлера, тріумфальна естетика репортажної фотографії та поетика кінематографу-це далеко не повний перелік найбільш вагомих складових художнього процесу 20-30-х років, що являє собою величезний мистецький пласт візуальної культури ХХ ст.
Плакатне мистецтво зазначеного чсторичного періоду активно розвивалось як у напрямку комерційної реклами, так і наочної пропаганди і агітації. Гостросатиричні плакати, присвячені злободенним політичним подіям, були створені художниками «Окон РОСТА»(1919-1921рр.) В.Маяковським, М.Черемних та Д.Моором, є яскравим відображенням тогочасної суспільно-політичної ситуації в країні.
Особливої уваги заслуговують кіноплакати російського авангарду сер.20х- поч.30-х рр. На той час виробництво фільмів СРСР супроводжувалось великим успіхом. Так, світову славу радянському кінематографу приніс фільм Сергія Ейзенштейна «Броненосець Потьомкін» (1925 р.). Поряд з художніми фільмами з’являються численні документальні стрічки, в яких фіксуються важливі історичні кроки молодої країни. До них художники ставились не менш серйозно.
Видатними майстрами кіноплаката були Володимир і Георгій Стенберги, які з успіхом використовували у своїх роботах притаманну кінематографу інноваційну техніку: зйомку з гранично малих відстаней, незвичайний кут освітлення, порушені пропорції, монтаж нерівноцінних елементів, комбінацію фотографії і літографії, розфарбовування різними кольорами людських облич, роздвоєння силуетів людських постатей тощо. Вони створили близько 300 кіноплакатів. Оскільки друкарські технології на той час не дозволяли якісно відтворювати фотографії чи кадри з кінофільмів, брати знайшли спосіб імітації фотографії, застосовуючи свої глибокі знання у галузі літографії.
О.Родченко, який виконав небагато кіноплакатів, зробив, однак, значний внесок у цей вид мистецтва завдяки своєрідному дизайну новаторському використанню монтажу.
Визнаним майстром цього жанру був М.Длугач –автор понад 500 плакатів.
Загалом плакати, що анонсували кінострічки, як і самі фільми того часу, стали новою формою радянського мистецтва. Серед них були справжні шедеври, які зумовили розвиток графічної мови плаката на перспективу і увійшли в історію образотворчого мистецтва.
Не менш значних досягнень здобули художники у галузі комерційної реклами. Найбільш цікаво і продуктивно у цьому виді плаката виступили під керівництвом поета і художника В.Маяковського-О.Родченко, В.Степанова, О.Левін. Їхня естетична платформа, сформована агітаційною роботою в «Окнах РОСТА», суттєво відрізнялася від тогочасного розуміння реклами пересічним глядачем. З одного боку ми бачимо прості та ясні слова В.Маяковського, звернені до глядача: віршовані, дотепні, інколи повчальні, як народна приказка; з іншого-лаконічні, образні характеристики зображеного об’єкта реклами, чітка конструктивність композиції.
Видатним представником нового мистецтва був Лазар Лисицький-художник-поліграфіст, архітектор, живописець, оформлювач виставок, майстер фотографії, фотомонтажу та плаката, теоретик мистецтва, педагог. Досягнення в галузі розробки новаторських конструктивних та образотворчих рішень в архітектурі, дизайні виставок, поліграфії, фотомистецтві та живопису висунули його в число найавторитетніших художників не тільки Радянського Союзу, а і Європи. Так, працюючи над оформленням експозиції Кельнської виставки друку (1928), Л.Лисицький з притаманним йому новаторством і хистом комплексно вирішує складні питання організації виставкового середовища, подачі експозиційного матеріалу, застосовування різноманітних образотворчих засобів у поліграфічній продукції. Оригінальність та гострота художньої мови Лисицького- плід не тільки розумового і точного розрахунку на відповідну емоційну реакцію слухача, це й відкриття новітніх технологій, композиційних принципів, свіжих метафор, які спроможні розкрити авторську ідею як у виставковій архітектурі, так і в плакаті. Творчість Л.Лисицького не втратила свого значення і до теперішнього часу тому, що художник на багато десятиліть зумів випередити сучасників.
Жанр плаката саме російськими авангардистами 20-х років був піднятий до рівня високого мистецтва.
Аналогічні тенденції розвитку плаката спостерігаються і в Польщі, де стильові ознаки модерну, характерні для