Курсова робота

«Минули літа молодії»

Муз. Д.Січинського

Сл. Т. Шевченка

ІСТОРИКО-СТИЛІСТИЧНИЙ АНАЛІЗ

Хоровий твір „Минули літа молодії написав Д. Січинський на слова Т.Г. Шевченка.

Основна ідея твору - пустота і безнадійність життя в умовах буржуазно-суспільного ладу.

Тут перед нами повстає образ самотньої, знесиленої людини. Тема - загублена молодість, самотність та протест. В художньому розв'язанні цієї теми Шевченко підносить до найвищих філософських узагальнень. В його поезії немає нічого суто суб'єктивного, притаманному тільки йому самому. Все, про що мовить Шевченків ліричний герой, мислиться широко, то мова про долю всього народу.

Глибока Шевченкова любов до народної пісні й професійної музики, його загальна компетентність у цій галузі відбилися не лише в піснях, „Щоденнику" й мистецьких символах - вони були життєдайним джерелом його поезій.

Спів був для Шевченка органічною потребую. Співав майбутній поет дитиною, співав у майстерні Карла Брюллова, у покоях митців Рєпніних, Волховських. І коли його везли на заслання до Оренбурга, він навіть тоді співав. Пісня супроводить поета далі й далі. Мабуть, тому одною з найголовніших ознак шевченкових поезій і є їх наспівність, мелодійність, задушевність. Саме такі риси притаманні й поезії „Минули літа молодії". З цього погляду його можна порівняти з „За сонцем хмаронька пливе...", „Заросли шляхи тернами...".

Тут і глибоке щире чуття і смислова насиченість та їх художнє втілення і тонка милозвучність. Шевченкова поезія хвилює глибоко й постійно і тоді, коли він промовляє до нас пластичним образом, і тоді, коли музикою передає настрій.

Минули літа молодії Холодним вітром од надії

Уже повіяло, зима! Сиди один в холодній хаті Нема з ким тихо розмовляти, Ані порадитись. Нема Анікогісінько. - Нема! Сиди ж один, поки надія Одурить дурня, осміє... (У Січинського „Одурить тяжко, осміє") Морозом очі окує, А думи гордії розвіє, Як ту сніжину по степу! Сиди ж один собі в кутку. Не жди весни - святої долі! Вона не зійде вже ніколи Садочок твій позеленить,

Твою надію оновить! І душу вольную на волю Не прийде випустить...Сиди І нічогісінько не жди!..

18 октября 1860р С. - Петербург

Ліра, яка народжувала такий твір мала безліч найрізноманітніших струн - від тонких, тендітних, мов осіннє павутиння, до потужно-гучних, які мов грім небесний, вражають слух і серце.

Озвучення „Кобзаря", зокрема віршів гострого соціальне звучання, починається новий етап в історії української музики. На Україні важко знайти композитора, який у минулім не звертався б до Шевченкової поезії. Наслідком напрочуд плідного процесу є дві з лишком тисячі музичних творів різних жанрів і форм. Серед них два „Заповіти" М. Лисенка і М.Вербицького, „Огні горять" С.Воробкевича, кантата „Хустина" Л.Ревуцького. Ряд творів на слова Т.Г.Шевченка написав Д.Січинський, - перший західноукраїнський професійний композитор.

Йому належать хори „ Як би ви знали, паничі", „Один у другого питаєм", солоспіви „У гаю, гаю", „І золотої й дорогої", а також високо художня поема «Лічу в неволі» і хор „Минули літа молодії".

Денис Володимирович Січинський належить до найвидатніших західноукраїнських композиторів дожовтневого періоду. Розквіт його творчості припадає на 1886 - 1909 роки.

За цей час він написав оперу, понад 100 вокальних та інструментальних творів.

Життєвий і творчий шлях Січинського може служити яскравим прикладом безправного і приниженого художника в буржуазному суспільстві. Якщо вдуматися в трагедію життя композитора, то стане зрозумілим, чому в його творах стільки смутку і жалю.

Денис Володимирович Січинський народився 2 жовтня 1865 року в селі Клювинці Гусятинського (колишнього Копичинецького) району Тернопільської області. Татко майбутнього композитора, за професією вчитель, працював тоді як фінансовий управитель панського помістя. Тут Січинський глибоко полюбив свій народ та його пісенні багатства. Ця любов виявилась пізніше в громадській діяльності та творчості композитора.

Однак йому не довелося довго жити в Клювинцях, бо батько часто змінював місце праці, а вступивши до школи, Січинський зовсім і назавжди відірвався від сім'ї.

Спочатку він навчався в Станіславі (сьогодні Івано-Франківськ), потім у Тернополі, де закінчив початкову школу і вступив до гімназії (1879-1887). Найбільш цінним, що почерпнув Січинський у гімназії, це засади хорового співу. Тут звернули на нього увагу Лев Левицький та Вейгнер, які познайомили майбутнього композитора з основами музичної грамоти і почали навчати гри на фортепіано. Безкоштовно навчається гри на фортепіано у піаніста і композитора В.Вшелячинського, пізніше, у 1888 році за порадою Вшелячинського, що на той час був вже професором Львівської (польської) консерваторії, вступає до класу гармонії і контрапункту професора К. Мікулі, учня Шопена.

За три роки закінчив свою музичну освіту. В 1892 році Січинський ступив на тернистий шлях музиканта-професіонала. В тім році починається „цитанерія артистична", - писав він у своїй автобіографії. І дійсно, від того часу до кінця свого життя він був змушений постійно мандрувати по всій Галичині, переїжджаючи з одного місця в інше, щоб знайти роботу. У 1893 році жив кілька місяців у Коломиї, де організував співацьке товариство „Боян". У 1894 році - член комітету по збиранню і публікації українських народних пісень,

У 1895 році - диригент Перемишльського „Бояна". Створював селянські хори і допомагав у їх роботі, сприяв посиленню музичної культури серед народу. Так він створив у 1899-1900 роках в Угорниках і Микитинцях, 1901-1902 - у Вікторові, 1903-1904 - в Яйківцях - керував ними деякий час. У 1895 році переїхав до Станіслава, жив там до самої смерті. Тут став керівником Станіславського „Бояна", який був заснований у 1896