Умови життя Січинського ставали дедалі гіршими. Часто він не мав зовсім грошей, жити доводилося на піддашші готелю, а то й на лавці в парку, хворого композитора зрідка відвідували його не численні друзі, але поки вони здогадалися виявити турботу, цей скромний трудівник 26 травня 1909 року помер. І лише тоді громадськість усвідомила велику втрату. Довгі роки могила Січинського заростала травою. В умовах австро-угорського, а потім польського панування не було можливості вшанувати пам'ять композитора. Тільки через тридцять років після смерті на зібрані населенням гроші та прибутки з концертів вдалося встановити йому пам'ятник роботи скульптора М.Зорія. Ім'ям Д.Січинського назване музичне училище.

Творча спадщина Січинського довгий час залишалась не впорядкованою. Причиною цьому було те, що його твори мало видавалися, більшість з них порозкидана між людьми, забулася.

Найбільш цінним є вклад Січинського у хоровий жанр — це кантати „Лічу в неволі" — слова Шевченка, „Дніпро реве" — слова Чайченка, „Журавлі" — слова Франка, 10 хорів „Дремне пісне", "Пісне моя" слова Франка, „Нудьга гнітить" слова Вороного, „Один у другого питає" - слова Шевченка, солоспіви для голосу з фортепіано („Дума про Нечая", „Як почуєш в ночі", „Бабине літо" - слова Гавалевича „Паду чолом до скелі" слова Січинського), інструментальні твори, обробки народних пісень. Опери „Будка" за драмою І.Франка (1900-1909). „Роксолана" (1907-1909).

До поезії Шевченка Січинський звертався в різні періоди життя - і на початку свого творчого шляху („Один у другого питаєм ") і у зрілий період творчості для передачі глибоких суспільних ідей.

Хоровий твір „Минули літа молодії" написаний в період реакції, тому тут виражений гнівний протест проти пригноблення народу. В листі до Я. Ярославенка від 7.02.1907 року Січинський пропонує видати свою нововидану композицію: „Посилаю тобі свою найновішу річ: мішаний хор з фортепіано - був співаний у нас в супроводі оркестру (оркестрову партитуру маю у себе) дня 19-го на Шевченківському святі (в Станіславі, СП), і дуже публіці сподобавсь. Може бись напичатав цю річ в „Музичній накладній", мішаних хорів до слів Шевченка до тепер доволі мало". Однак твір з причини відсутності фондів не був надрукований і потім зовсім загубився. Залишилась тільки неповна хорова партія других тенорів і басів, яку мабуть, хтось почав переписувати і не закінчив.

Кантата була присвячена учениці Січинського Нусі Тисовецькій, в знак подяки подарувала вона рукопис лікарю З.Л. Ткачуку. Довгий час твір вважався загубленим. Цим питанням зацікавилася музикознавець О.М.Турянська і лиш у 1987 році їй пощастило відшукати рукопис. В цілому твір багатий вираженими засобами - тонким динамічним аранжуванням, змінами темпу і характеру мелодики, оркестровою та вокальною тембрів та гармонії.

МУЗИЧНО-ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ

Жанр — кантата.

Форма — форма твору випливає з його літературного тексту. Твір широко розгорнутий. Оскільки зміст втілюється поступово, форма тут наскрізна. Складається кантата з шести епізодів. Шостий епізод - видозмінене повторення першого.

Невеликий оркестровий вступ є епіграфом до твору.

В першій і другій частинах змальовується самотня людина, знівечена життям. 1ч – Andante sostenuto, 2ч - solo Trangvillo.

Зч. Maestoso не вносить контрасту - відтворюється настрій смутку і жалю, відтворюються інтонації першої і другої частин. В четвертій частині відтворюються нотки протесту. „Не жди весни, святої долі, Вона не зійде вже ніколи"

Контрастною є п'ята частина solo Andante. Світлий весняний настрій втілений тут засобами романсу — широким розспівом мелодики на фоні плавного супроводу, що надає легкості звучання.

У шостій частині - повернення до гнітючої дійсності. В основу композитор поклав видозмінену першу тему хору. Це обрамовує твір і надає йому щільності, завершеності. Проте, тема не повторюється повністю - зберігається лише загальний характер інтонацій, що свідчить про вміння композитора розвивати матеріал, а весь заключний матеріал являє собою одну лінію розвитку - наростання до кульмінації всього твору. Ускладнюється гармонія, в хорі tutti.

„А душу вольную на волю

не прийде випустить. Сиди

І нічогісінько не жди,

Не жди, не жди!"

Музична мова відзначається емоційністю, насиченістю, багатством хорової фактури, вміло використовується співставлення різних голосів. Все це тонко відображає героя твору, його настрої і почуття.

Стиль письма. Твір є одним з небагатьох, де Січинський застосовує поліфонічний розвиток, хоч в цілому твір гомофонно-гармонічного викладу з елементами підголоскової поліфонії.

1ч. Sostenuto починається поліфонічним викладом.

Елементи підголоскової поліфонії зустрічаються в кінці кожної частини і всередині їх.

1ч.

Кінець 3ч.

Ладотональний план. У створені музичного образу велику роль відіграє ладо тональний план. 1ч. починається в a-moll, а вже в кінці 2-го такту проходить відхилення в тональність субдомінанти d-moll. В кінці першої частини композитор використовує мелодичний мінор

Друга частина написана в а-moll

Третя частина дуже багата на модуляції в споріднені тональності. VІст. Що переходить в d, G-dur через VII7. на зміну G-dur - А-dur і закінчується третя частина в паралельному d-moll.

Четверта частина в d-moll, в 38 такті відхилення в тональність G-dur , яку змінює тональність VII

ступення, а в 40 такті повернення в a-moll.

Solo Andante в тональності A-dur, в 46 такті відхилення в паралельний fis-moll, але вже в 48 такті повернення в A-dur.

Шоста частина - аналгічно до першої написана в тональності а-то11, в якій і закінчується твір.

Така барвиста палітра тональностей допомогла композиторові у всій повноті відтворити образ, який часто міняється.

Мелодія.

Мелодія виразна,