Потрібно попрацювати також над унісонно-октавним ансамблем, що великою звуковою силою. Нам же слід добитись пустоти звучання в динаміці рр.

В кінці другої частини на словах „І нічогісінько не жди" і в кінці твору на словах „і нічогісінько нема".

Стрій.

Оскільки у творі переважає гомофонно-гармонічний виклад, то слід звернути на вертикальний стрій.

Трудним є інтонування дисонуючих акордів, септакордів і їх обернень у швидкому темпі, пунктирному ритмі.

При широких стрибках

6т. (до-ля ) - А

25т. Ч.5

29т. (ля-до# ).

Швидка зміна тональності у III частині F-VІ ст. Ланцюжок модуляцій III частини вимагає інтонування чистого, грамотного.

В партії Т зустрічаються інтонування на одному звуці (4т.) на cresc. Вимагає чистого інтонування. Звук слід співати штучно у бік підвищення.

В кінці першої частини зміна ладу на мелодичний, перед тим відхилення в d-moll, тому крім вертикального строю вимагає вивчення і горизонтальний. На це слід звернути увагу також при вступі (1 частина), де поліфонічний виклад.

ВИКОНАВСЬКИЙ АНАЛІЗ

Основним завданням виконавчого аналізу є створення музичного художнього образу, передання змісту.

Від диригента потрібна конкретність і підготовленість вступів. Щоб показати легато жести повинні бути плавними, м'якими, тягучими.

Художньо-образний зміст твору і способи його втілення залежать від того, наскільки хор буде вистроєний.

Темп.

Велике значення має правильний темп. Вступ написано в повільному темпі Andantino.

Хор виступає на Sostenuto, що означає стримано, зосереджено.

Цей характер продиктований змістом твору.

Друга частина – solo Trangvillo - спокійно не поспішаючи - цим виражений розповідний характер.

Третя частина - Maestoso - урочисто, велично.

Четверта частина - Recitativo, що означає напівговором.

П'ята частина Аndante - помірно, щоб виразити заспокоєність, душевну розміреність.

Шоста частина в першому темпі.

Немаловажну роль в творі відіграють динамічні відтінки окремих частин і динаміку твору в цілому.

Січинський використовує прийоми поступового підсилення і послаблення звучання. Також єдиною хвилею охоплюються цілі частини. Динаміка контрастно міняється - починається на рр - сгеsс.

p-dim.

Далі йде розвиток мелодичної лінії і її спад за допомогою сгеsс. і шт. Це одразу вводить нас в майбутній характер твору.

В кожній частині є динамічний розвиток і спад з допомогою сгеsс. і diminuendo.

Друга частина - в динаміці mр, як звичайна розповідь, закінчується в динаміці pp, щоб підкреслити пустоту і безнадійність життя.

В третій частині йде розвиток динаміки до f на словах „окує" і йде dim.

До pp.

П'ята частина в динаміці p. Розвивається по фразах з наголосом на першу долю 2 і 4 такти.

В шостій частині для передання художнього змісту - протесту - динаміка найвищої точки, чим і закінчується твір.

Фразування.

Головним, від чого залежить виразність виконання, являється фразування, тобто спосіб співвідношення звуків, злиття їх в інтонації, фрази, речення. Щоб підкреслити розчленованість фраз між собою вводять короткі паузи - цезури.

Які між собою втілюються двома способами - зміна дихання і на одному диханні, але з коротким переривом руху. В таких випадках потрібно, щоб цензура виконувалась за рахунок вкорочення тривалості попередньої фрази, а не за рахунок наступної.

Дихання.

Плавного, широкого дихання вимагають вступ кожної частини. Після закінчення кожної фрази - коротке дихання. І далі дихання фразове, зумовлене паузами.

Артикуляція.

Потрібно слідкувати за активною артикуляцією. Всі звуки потрібно вимовляти членороздільно і разом з тим добиватися плавності звучання, щоб передати тяжість, розповідність, патетику.

Нюансування.

Після дисонуючих акордів слідує розв'язання, то його слід виконувати тихіше акорду. У четвертій частині енергійний ритм повинен виконуватися з більшою активністю. У першій і другій частинах слід попрацювати над холодним, суворим тембром. В п'ятій частині радість, святковість виражається відкритими, яскравими тембрами.

Жест.

Диригенту слід попрацювати над диригентським жестом, як способом вираження музики. З цього слідує, що джерело пластичної виразності жесту потрібно показувати в самій музиці, в музичній мові.

Так наприклад, збільшення або зменшення сили звуку можна передати відповідно збільшенням або зменшенням амплітуди жесту. Тяжкому характеру музики відповідає тяжкий масивний жест, а легкому - легкий.

При прискоренні темпу амплітуда рухів повинна зменшуватися, а при сповільненні - збільшуватися.

З інших змін темпу найбільшу трудність для виконання являють фермати, які зустрічаються в кінці побудови. Зняття зніманої фермати виконується таким же рухом, як звичайне зняття звуку - за допомогою ауфтакту.

В кінці першої частини твору є фермата на паузі, від якої залежить змістовна і емоційна суттєвість твору. Тут потрібно сконцентрувати увагу слухача на тому, що послідує після паузи, тому після зняття попереднього звучання миттєво прийняти положення, з якого починається наступний після паузи другий розділ. Велике значення має погляд і міміка диригента, яка допомагає відчути і осмислити вкладений в паузу підтекст.

Дикція.

Диригенту слід добиватись правильної і чіткої вимови слів. Приголосні звуки повинні вимовлятися коротше, а розспівування повинно проводитись на голосних.

Схеми.

Композитор застосовує тут трьохдольні і чотирьохдольні схеми.