надбання учнем якихось чітко визначених технічних умінь, скільки розвитку індивідуальності, творчості та інтуіції кожної дитини. Між уроками ліплення і уроками праці (технічне модулювання , конструювання з паперу та інші.) , існує також різниця , яка є між уроками малювання та креслення.

На перший погляд багато спільного: веде їх частіш за все один вчитель, і на тих , і на інших основними засобами зображення є лінія. Але, якщо на уроці креслення основним достатком лінії вважають її «однаковість» , незмінна ширина на всьому зображенні, то в художньому малюнку всі ці достатки переходять в недоліки. Тут все засновано на творчості та інтуіції. В цьому і полягає різниця , її потрібно враховувати. На заняттях ліплення необхідно виховувати художній смак учнів.Перед школою постає задача - виховувати в кожному учні художній смак.

Основні завдання які учитель розв’язує на уроках ліплення:

- розвиток творчих здібностей учнів;

- естетичне виховання;

- виховання працелюбності;

- розвиток уміння спостерігати за предметами навколишнього середовища;

- художнє навчання дітей , розвиток інтереса до мистецтва;

- розвиток трудових умінь і навичок.

II. Основна частина

2.1 Ознайомлення з матеріалами та інструментами на уроках скульптури.

На уроці ліплення можна використовувати два види матеріалів:

- глину;

- пластилін.

2.1.1 Пластилін

Пластилін використовують на уроках ліплення частіше .Він виготовляється із суміші глини з воском, барвниками й іншими добавками. При цьому учителі ссилаються на те що йього можно купити в магазині, а глину тяжко дістати особливо в умовах міської школи.Часто в школах просто немає необхідного обладнення для користування на уроках скульптури глиною,наприклад печі для випікання виробів і т.д.

До того ж , як вважають, глина незручна до використання:

- її тяжко зберігати;

- від неї багато бруду;

- приготувати до ліплення не кожен зможе.

Але це не зовсім так. Пластелін по всім якостям поступається глині:

- він гірше піддається обробці;

- його довше розмішувати і розігрівати;

вироби з пластеліну не зберігають надовго форму і ніяк не можуть бути використані.

Цей матеріал не розфарбовується, він більш «брудний», ніж глина так ще й залишає жирні плями і надовго застрягає під нігтями. Тому його потрібно застосовувати у виключних випадках, при виконанні форм для виробів із пап‘ємаше. При роботі з пластиліном виріб розігрівають над вогнем,щоб згладити поверхню.

2.1.2 Глина

Глина - є основним матеріалом для ліплення. Вона пластична, добре формується. Просушений виріб має достатню міцність, властивості , зберігає форму, добре фарбується:

- гуашшю;

- аквареллю;

- темперою;

- маслом;

- акриловими фарбами.

Для заняття по ліпленню не обов‘язково використовувати спеціальний фартушок. Твердження, що забрудниться клас і одяг дітей помилково.У дітей необхідно виховувати охайність, а якщо глина і попаде на одяг, то як висохне її можна струсити , і не залишиться і сліду. Дістати глину не так вже і тяжко, вона залягає по берегах річок, струмків, біля доріг.

Глина складається із дрібних часток. При змочуванні водою вона утворює пластичне тісто, якому можна надавати будь-яку форму. Висушений і обпалений глиняний виріб здобуває міцність каменю. Глина з домішкою значної кількості піску (худа глина) має малу пластичність. Найбільш пластична жирна глина, що містить невелику кількість піску й інших домішок. Від наявності домішок залежить фарбування глини. Зустрічаються глини червоні, бурі,зелені,сірі,блідо-голубі,чорні. Вироби з обпаленої глини називають керамічними.

У давній давнині виникло й гончарне виробництво – виготовлення посуду із глини. Майстер поміщає шматок вологої, добре пром’ятої глини в центр гончарного кола. Ногами приводить коло в рух, а руками витягає з обертової маси стінки посудини, надаючи йому бажану форму. Готовий виріб майстер дротом зрізує з кола й поміщає на полки для сушіння. Просушений виріб обпалюють у спеціальній печі. Перед випалом виріб обливають особливим складом - глазур'ю, що при високій температуріутворитьсклоподібнепокриття.

Понад дві тисячі років тому був винайдений спосіб виготовлення порцеляни. У середині XVІІІ ст. російський учений Д. І. Виноградов, розробив оригінальний спосіб виготовлення порцеляни. Старе й сучасне порцелянове виробництво багато в чому повторює прийоми гончарного виробництва. Порцелянову масу поміщають на обертове коло й формують виріб, але не пальцями, а за допомогою шаблона. Є й автоматичні верстати, що працюють по тому же принципу. Виточені вироби – тарілки, чашки, блюдця – знімають із верстата, закладають у циліндричні коробки (капселі) з вогнетривкої глини, ставлять у піч і при строго певній температурі обпалюють.  Після  першого  випалу  роблять  подглазурную розфарбування, глазурування й повторний випал. Обпечений виріб розписують спеціальними фарбами й закріплюють новим випалом. Іноді для прикраси порцелянового посуду замість розпису застосовують перекладні картинки, подібні дитячим, на яких зображені квіти й візерунки.
З білої глини виготовляють покриті глазур'ю, так називані фаянсові предмети: посуд, ванни, ізолятори, лицювальні плитки, архітектурні деталі й інші вироби. У металургійній промисловості застосовують зроблений із глини вогнетривка цегла - шамот, якою обмуровують ковші для розплавленого чавуну й викладають мартенівські печі. Глина входить до складу формувальної суміші при виготовленні ливарних форм. У паперовій промисловості білу глину вживають для відбілювання паперу. При буравленні шпар у них із глинистий розчин для зміцнення стінок шпари, виносу на поверхню обираної породи й охолодження бурового інструмента. Особливий вид глини - бетоніт із при будівництві метро й інших підземних споруджень. Глину застосовують для очищення нафтопродуктів, рослинних масел, жирів, соків, кава, провина. Глину уводять до складу кормових добавок худоби, додають у гуму, мило, олійні фарби. Вона служить наповнювачем для губної помади й лікувальних мазей. Важко перелічити всі області застосування глини. Недарма неї