Увагу учнів до цього боку виробів можна повернути порівнянням. Спочатку показати дві зручні у використанні чашки, але одна з яких виконана більш художньо.

Відповідаючи на запитання вчителя « Якою чашкою приємніше користуватися, та чому?», діти відмічають, що приємніше користуватися гарною чашкою, вони виділяють таким чином красу кожної чашки, як необхідну якість. Далі, можна порівняти дві чашки одна з яких менш зручна у використанні. В даному випадку краща буде та, котра зручніша. Таким чином діти

засвоюють основну закономірність: одна з головних властивостей які повинна мати чашка.Так учні знайомляться з ергономікою виробу,тобто з функціональними його особливостями.

Наступне, що вони повинні зрозуміти в результаті бесіди,- як ця закономірність проявляється у виробах. Вчитель не диктує цих законів, а навчає дітей розмірковувати. Чашка для кави та кружка для квасу. Що означає для кожної з них бути зручною та гарною? Які технічні рішення можливі в одній і неможливі в іншій? А можливо немає ніякої різниці?

Якщо кружка для квасу хороша, велика, навіть трохи груба, з товстими стінками і не обов‘язково гладкими, і це буде гарно - то для кавової чашки це не потрібно. Вона повинна бути маленькою, з тонкими стінками , більш витонченої форми із тонкою розкраскою.

Якщо на цьому занятті учні дістануть завдання виліпити виріб з більш конкретним призначенням ( у кожного своє!), це змусить їх більш активно продумувати всі сторони виконуваного виробу:

- форму;

- величину;

-розфарбовку.

Але в залежності від призначення. Діти можуть ліпити чашки і для героїв казок : Червоної Шапочки, Мальвіни і т.д.

На обговореня прийомів художнього рішення виробів вчитель звертає увагу в зв‘язку з розглядом та аналізом предметів вцілому, так як художнє вирішення їх не відокремлене від інших якостей, та навіть визначає всі інші сторони виробів.

Діти повинні зрозуміти, що не зовнішні прекраси роблять виріб художнім, а краса пропорцій та ліній контура, зміст прикрас.

Під час бесіди виділяються і приклади обробки поверхні виробів. Не у всякому виробі вона рівна і гладка: іноді нерівна поверхня передає особливості виробу (ведмідь). В окремих випадках вона необхідна для підсилення художнього вираження характера предмета.

При цьому учні не вивчають ніяких спеціальних законів, розвивається їх художні чуття, вони підходять до розуміння того, що ці закони все-таки існують, що в художньому образі все поєднане. Не менш важливою вимогою до уроку, на котрому розвиваються творчі здібності учнів, є сама атмосфера, стиль роботи. Безумовно, тут уже не може бути місця суворій, сухій регламентації кожної дії, кожної відповіді. Необхідно підтримувати в діях усіляке прагнення до ініціативи, оригінальності суджень, не забуваючи при цьому, звісно, тактовно оцінювати її розумність і доцільність.

Це вимога зовсім не означає анархію на уроці. Вчитель керує кожним його етапом, направляє дію та думки дітей, але не шляхом диктовки, а відповідно до можливостей кожного учня.

На занятті важливий емоційний підйом, котрий в першу чергу прямує від вчителя. Такий підйом, як правило, не можливо створити штучно, тому вчитель повинен підбирати для показу зразки таких виробів, які подобаються йому самому, інакше він не зможе про них розповідати з захопленням і захопити учнів ідеєю уроку. Звісно, при цьому потрібно уникати надмірності. Відчуття міри, гармонійність всіх частин уроку, доцільність кожної фрази та інтонації це головні вимоги, котрі забезпечують його естетичність.

2.6 Вступні бесіди на уроках скульптури.

Вступні бесіди застосовуються на кожному уроці. На цьому етапі пояснюється зміст і характер роботи, а зміст кожної роботи різний. Отже і бесіди на них мають свої особливості.

На уроках ліплення з натури важливо створити повне уявлення певного предмету, навчити прийомам ціленаправленого спостереження. Така бесіда будується на сприйнятті учнями об'єкта зображення. Спостереження повинні привчати виділяти, в першу чергу, головне та

загальне в предметі, а не виділені, але переважні деталі.

Методика організації сприйняття натури, розроблена Н.П.Сакуліною для роботи з дітьми дошкільного віку, дали хороші результати і в початковій школі.

За цією методикою виділяються наступні етапи:

1) Сприйняття предмету в цілому;

2) Аналіз його будови;

3) Повторне цілісне сприйняття.

Таку послідовність можна вважати своєрідним правилом в процесі сприйняття предметів, дотримуючись якого діти дістають найбільш повне уявлення про них.

Роздивимось детальніше хід такої бесіди на прикладі уроку ліплення з натури 1 клас.

Цілісне сприйняття.

Вчитель показує дітям народну глиняну іграшку та пропонує уважно її роздивитися.

В 1 момент важливо дати дітям полюбуватися іграшкою, викликати у них природну емоційну реакцію на неї, і тим самим бажання зробити самим таку іграшку.

Але емоція сама по собі ще не забезпечує створення в пам'яті дітей цілого предмета, тому вчитель, направляючи сприйняття, задає запитання: - На що схожа ця іграшка? (груша, бочка) - це перший крок в бік сприйняття - самий загальний образ предмета.

При цьому вчитель звертає увагу дітей на масивність іграшки, загальність її форми.

Аналіз моделі.

Тепер важливо визначити будову предмета. Вчитель запитує: - З яких частин складається іграшка? Це запитання спонукає до більш детального розглядання іграшки, щоб загальний образ став у їх пам'яті більш конкретним. Якщо учні неприучені роздивлятись модель, аналіз предмета для них складний.

У відповідь "звичайно" починають перераховувати деталі, що попали на очі без певного порядку. При чому не будуть розрізняти, які частини виліплені, а які намальовані.

Такий аналіз веде до знищення