першому етапі.

Наприклад, перед ліпленням декоративної маски (1 клас) вчитель може провести бесіду наступним способом. З початку бесіди він уточнює знання дітей про предмет. Повідомивши тему заняття, учитель запитує у учнів, що таке декоративна маска і для чого вона потрібна.

На цьому етапі можна показати класу ілюстрований матеріал до теми урока, детально не аналізуючи його. Це викликає емоційну реакцію дітей, настроює їх на роботу. Далі учні визначають самі загальні властивості предмета, зображення.Вчитель ставить перед класом запитання: - Кого чи що зображає маска? Діти повинні зрозуміти, що будь-яка декоративна маска завжди її зображення, хоч і дещо змінене,- людського обличчя, вигляду тварини, або їх

змішування.

Якщо учні будуть затруднятись відповідати на запитання, вчитель повинен їм допомоги: показати зображення квітки, будинку, машини і запитати, чи можна їх перетворити в маску? Далі вчитель показує не стилізоване зображення звірів, лице ляльки.Діти встановлюють, що їх можна перетворити в маски.

- Чи можна на основі цих зображень получити декоративну маску, якщо зображуване виліпити з глини і розфарбувати?

Це запитання підводить дітей до думки, що перш ніж стати декоративною маскою образ реального звіря або людського обличчя повинен бути художньо перероблений. В дійсності таких людей і звірів не існує, вони видумані. Визначення індивідуальної форми маски та прийомів переробки реальних предметів в художній образ можна почати з запитання:

- Що художник змінює в реальному людському обличчі або у мордочці тварини, коли він створює на цій основі декоративну маску?

Спочатку потрібно вислухати декілька відповідей дітей. Вони звичайно вірні, але безсистемні. Вчитель відмічає правильність відповідей спостережливості учнів і пропонує далі роздивитись це питання більш послідовно і детально.

- Що можна помітити в формі маски, якщо порівняти її, наприклад, з формою людського обличчя?

Художник може не дуже змінювати форму обличчя, перероблюючи його в маску, але частіше всього ця форма змінюється і ускладнюється, більш менш видумкою художника. Вчитель демонструє зразки, звертаючи особливу увагу дітей на характер та різновид їх форми.

- Чим візрізняються маски від своїх прототипів за кольором?

Вчитель ще раз демонструє зразок, коротко аналізуючи його розкраску. Деякі маски достатньо лише показати, про деякі поговорити потрібно більш детально.

- Як художник змінює риси дійсного лиця в масці?

Вчитель звертає увагу, що взагалі риси обличчя у виробі зберігаються, але по своїй формі вони сильно переробляються. На витягнутому обличчі, вони витягнуті, на широкому - широкі.

Крім цього, всі риси повинні бути стилізованими, так як всі вони грають роль ніби окремих деталей в загальному узорі. В кінці бесіди потрібно дітям ще раз дати подивитися маски, потім вчитель прибирає їх, щоб у дітей не виникло бажання копіювати їх.

Така вступна бесіда дає дітям нові знання і приводить у систему їх уявлення, необхідні для виконання даної роботи.

Ніколи не потрібно перевантажувати бесіду даними, що не мають відношення до бесіди (завд.). Учні повинні засвоїти лише матеріал даного заняття, коло знань і розумінь.

Так, наприклад, на уроці ліплення ляльки недоречними будуть розмови про відношення до іграшок і дотримання порядку свого іграшкового куточка, про те, як їх роблять на заводі.

І навпаки, якщо розглядають витвір мистецтва.

Закінчується вступна бесіда вказівками, що відносяться до виконання роботи.

2.7 Організація практичної роботи дітей.

Після вступної бесіди учні переходять до практичної роботи. В обох різновидах занять вона має деякі загальні риси.

Всю роботу виконують на підкладній дошці. Глину одразу ж закріплюють на підставці, та в процесі ліплення виріб постійно повертають разом з дошкою різними боками до виконавця.

На перших порах потрібно постійно нагадувати учням, щоб в ході уроку вони повертали дошку декілька разів, так як виконуваний виріб об‘ємний і повинен добре виглядати з різних сторін.

Всю практичну роботу як з натури так і по уяві діти здійснюють самостійно, не під диктовку.

Умовно цей період можна ділити на декілька єтапів:

1. закріплення глини на підставці;

2. передача загальної будови предмета;

3. уточнення загальної будови;

4. проробка основних деталей;

5. проробка другорядних деталей (за необхідністью)

6. обробка поверхні виробу.

Така послідовність в ліпленні є загальною для всіх занятть. Учні повинні засвоїти її як правило і завжди користуватись ним.

Для кращого запам‘ятовування рекомендується перед початком практичної роботи повторити послідовність етапів, що буде для дітей своєрідною пам‘яткою. В процесі роботи по виконанню виробу на перших трьох етапах вчитель перевіряє фронтально у всього класу.

Далі коли діти достатньо добре навчаться дотримуватись етапів ліплення, від такої перевірки можна відмовитись. Але на перших порах вона необхідна, так як змушує учнів робити обмірковано. Без керування вони намагаються якомого скоріше передати деталі,що їх зацікавили (часто не суттєві) і пропускають основні.

В результаті робота не виходить.

Це загальні вимоги до керівництва практичною роботою в обох видах занять, але в кожному з них є свої особливості.

На уроках ліплення з натури.

Керівництво з боку вчителя більш загальне, особливо з початку роботи весь клас виконує одну модель, тому вчителю легше слідкувати, на скільки виріб кожного учня відповідає задумці (натурі), і таким чином легше навчати прийомам ліплення. Після того, як вчитель переконався, що всі учні правильно почали роботу, в основному передали конструкцію і пропорцію моделі, він надає їм в більшій мірі самостійність, прибігаючи в основному до індивідуальної допомоги. Причому необхідно постійно спонукати дітей до сприйняття предмету. Справа в тому, що учні в молодших класах не вміють виконувати виріб з натури.

Модель може стояти у них перед очами цілий урок, але в процесі ліплення вони, як правило, зовсім