Як би добре не було організоване сприйняття натури у вступній бесіді, для дійсного її сприйняття і відтворення цього достатньо тільки професійному художнику з добре розвиненою зоровою пам‘яттю. Молодший школяр після первинного сприйняття дістає лише самі загальні уявлення про предмет, котре необхідно поглиблювати, уточнювати вже по мірі його відтворення, інакше виріб виходить схематичним або навпаки, перенавантажений деталями, котрі діти часто домислюють.

Якщо вчитель бачить що весь клас або більшість учнів ліплять не дивлячись На модель, то вироби виходять невідповідними до натури, то потрібно призупинити та організувати повторне сприйняття предмета всім класом.

Час від часу окремим учням необхідно нагадувати щоб вони звіряли хід роботи з моделлю. Під час роботи за уявою, коли кожен учень виліплює виріб по власній задумці, більш необхідна індивідуальна допомога з боку вчителя. Кінцевий образ виробу після вступної бесіди ще не сформувався. Бесіда дає поштовх, ідею, а сама задумка перед початком роботи буде не дуже туманною, що неможна вважати недоліком. Це скоріше загальне правило в творчому виконанні нового образа, котрий стає тим ясніший, чим більше над ним працюєш.

Діти починаючи творчу роботу можуть поки мати лише саме загальне уявлення про те, що повинно вийти. Вони будуть творити уже в процесі роботи, головою і руками. Вийде якась цікава деталь, і вона потягне за собою нові знахідки, задумка може уточнюватися, навіть змінюватись. Вчитель повинен підтримувати цей початок, спонукаючи дітей шукати все нові і нові вирішення, що збагачують образ в процесі його створення. Самі учні можуть навіть не помічати що починає виходити щось цікаве, загубити гарну знахідку. Але вчитель, слідкуючи за роботою кожного школяра, помічає всі повороти в образі виробу, та на кожній оригінальній ідеї обов‘язково зупиняє увагу школяра, а іноді і всього класу. Іноді потрібно підказати дітям якесь цікаве вирішення, зміни в формі виробу або в окремих деталях. Робити це потрібно ненав‘язливо, а тактовно, у вигляді поради, а не вказівки, спонукаючи дитину до творчості і фантазії.

Найбільш поширеною помилкою в практиці вчителів підчас керівництва роботою учнів є те, що помічаючи помилки в роботі, багато хто з учителів в категоричній формі вимагають їх виправлення , добавки тих чи інших детелей у виробі, або вказують, як повинна бути змінена його форма і т.д. Причому учням часто залишається незрозумілим зміст таких вказівок

та , виконуючи певні зміни у виробі, вони не прагнуть відтворити в пам‘яті об‘єкт зображення не активізують фантазію.

Виправити помилку в практичній роботі - означає усунути її причини. Найбільш часто зустрічаються причини недоліків в виробах, виконаних школярами, наступні:

- недоліки в сприйнятті натури,

- недостатній запас вражень,

- недостатність технічних умінь.

Тому зміст кожного зауваження вчителя повинен бути поясненим учням повторним показом натури або вказівкою на зміст бесіди по темі заняття.

Іноді буває необхідний повторний показ окремих технічних прийомів усьому класу або окремим учням.

Підведення підсумків уроку.

Наприкінці уроку вчитель підводить підсумки зробленої роботи. Головною задачею цього етапа є не виставлення оцінок: найголовніше - звернути увагу на їх досягнення. Тому починати підсумки уроку можна вже під час виготовлення виробів. Вчитель оцінює найбільш вірний хід роботи по виконанню виробу у окремих учнів, звертаючи на це увагу всьго класу,

показуючи найбільш творчі по задумці вирішення, окремі знахідки в оформленні. Цим самим вчитель, з одного боку, допомогає роботі класу та , з іншого боку, ще до кінцевого виконання виробу створює для себе та для дітей критерії оцінювання робіт практично кожної дитини.

В кінці уроку слід дати загальну характеристику досягнень усього класу та продемонструвати вдалі вироби. Оцінка проводиться з урахуванням тих вимог, які були поставлені перед дітьми на початку уроку. Якщо проводилось ліплення з натури, виріб повинен відповідати натурі, відбивати самі суттєві її риси: загальний характер предмету та його будову. Для того, щоб образ був більш виразним, можна утрірувати деякі найбільш характерні риси. Тобто вимагається не буквальне подражання натурі, не її бездумне копіювання, а розуміння самого суттєвого в ній. При цьому вчитель зазвичай вимагає, щоб другорядні деталі взагалі не зображувались, це привчає дітей більш вдумливо проявляти головне.

Слід пам‘ятати, що у будь -якого предмета одні й ті ж деталі можуть бути головними або другорядними - в залежності від характеру завдання. Наприклад, при ліпленні людини не потрібно зображати деталі обличчя; головне завдання тут передача будови та пропорції фігури вцілому. Але якщо у моделі , з якої ліпиться зображення, є щось характерне в зачісці чи в одязі, то це, взагалі не суттєво, деталь може служити створенню образа, передачі характера і тому переходить в розряд головних. Підчас оцінювання виробів, виконаних по уяві основна увага звертається на оригінальність, яскравість та емоційність створеного образу, почуття міри в оформленні та відповідність оформлення призначенню предмета.

Важливо, оцінювати роботу, давати можливість вносити поправки до роботи, навіть тоді, коли учень вважає її закінченою, не помічаючи деяких недоліків. В таких випадках потрібно прямо вказати на ці недоліки та запропонувати їх усунути.

Підводячи підсумки уроку, вчитель обов‘язково повинен відмітити собі найбільш типові недоліки, котрі проявились в роботі учнів, та виявити їх причини. Під час підготовки до наступних занять потрібно продумати, як в процесі їх проведення усунути ці недоліки та по можливості виправити помилки попередніх уроків.

2.8 Приклад практичної роботи зі скульптури в початковій школі (ліплення грибків).

Мета. Навчити