Кульмінація цього епізоду припадає на слова «не спала...» - звучить, як відповідь замученої горем, знедоленої жінки.

Наступний епізод спочатку виконує жіночий склад хору (32-42 т.).

Першу фразу цього епізоду виконуємо з < f, робимо акцент на 1 долі 36 т.,

на слові «добрі», яке і буде кульмінацією даної фрази, яка звучить ніби розповідь матері про своїх дітей. 2 фраза епізоду складається з двох мотивів, які розпочинаються від р < mр > р < f, які виконує чоловічий склад хору. Кульмінація припадає на слова «панувала» (43-44 т.).

Наступний епізод є цілосною фразою від р < f, кульмінація якої припадає на слово «світі», що є основною кульмінацією всього твору, звучить як спогад про кращі часи. Останній епізод звучить в динаміці р і є неначе символічним епілогом всього твору, він звучить, як відлуння.

Динамічний план твору.

Світе тихий, краю милий,

Моя Україно!

За що тебе сплюндрували,

За що, мамо, гинеш?

Чи ти рано до схід сонця

Богу не молилась?

Чи ти діточок не певних

Звичаю не вчила?

«Молилась, турбувалась,

День і ніч не спала.

Малих діток доглядала

Звичаю навчала»

Виростали мої квіти,

Мої добрі діти,

Панувала і я колись

На широкім світі.

Звуковедення та його співвідношення з дикційними та динамічними особливостями

Диригент повинен володіти незалежністю лівої і правої руки, мати таку

техніку підготовки, яка б дозволила лівій руці виконувати свою основну функцію - показувати не тільки динаміку твору, а й володіти відчуттям звуку. Пластичність музичних фраз, широка динамічна палітра твору, образно-емоційні та агогічні зміни у творі вимагають від диригента точної філігранної техніки та вокально-художнього мислення, володіння «співучим» жестом руки, що конче необхідно для забезпечення і об'єднання всієї в'язкої поліфонічної тканини твору в один вокально-звуковий і сценічний образ.

Характер співочого дихання

Дихання - це основа співу, що складається з вдиху, який є початком вступу хору.

Характер співочого дихання в даному творі відіграє дуже важливу роль. Глибоким диханням партії басів ми досягаємо повноти і густоти звучання, соковитості, сили і потужності звуку, яка так необхідна для основи фундаменту звучання. Партія тенорів вимагає дещо іншого характеру співочого дихання, оскільки вона за своїм тембральним завданням є досить різноманітна. На початку твору вона звучить ніжно з трепетом, проте в кульмінаційному моменті звучить драматично, в хоралі тенорова партія вводить просвітлення, що залежить від правильного дихання.

Жіночий склад повинен володіти і користуватися таким диханням, щоб воно дало можливість охопити всі резонуючі об'єми голосового аппарату. Повноцінне високохудожнє звучання даного твору може бути забезпечене тільки добре підготовленими співаками.

Проблеми виконавсько-диригентської роботи

«Розрита могила» хоровий твір написаний в розмірі 3/4 і 4/4, тобто в простому тридольному четвертному розмірі, в якому є тривимірні ритмічні вартості. Три чверті: 1-ша найсильніша, 2-га слабша і 3-тя найслабша, і в складному четвертному двоскладовому розмірі, в якому є 4-вимірні ритмічні вартості, чотири чверті: 1 доля - найсильніша, 2-га слабка, 3-тя сильна, 4-та найслабша.

В тридольному розмірі перший жест починається з точки а енергійно вниз, заокруглюючи її вліво з наступним рухом в повітрі петлю, подібно до петлі у великій літері

Ця петля закінчує 1 -й жест і водночас є початком другого. Другий жест роблять праворуч, накреслюючи рукою довгу криву, з деяким спрямуванням вниз і закінчивши його трохи вище, перед правою стороною грудей. Третій найслабший жест роблять під гострим кутом, спочатку в протилежному напрямі до попереднього, тобто кривої лінії (тепер вона ліворуч) і закінчуємо схему жестом вгору в вихідній точці а. Тридольні схеми вживаються в тактуванні всіх інших простих, непарних розмірів.

В чотиридольному розмірі перший жест починається з вихідної точки а

енергійно вертикально вниз, але на відбитті рука відскакує вгору, назад, але не доходить до вихідної точки а, а лиш до уявної точки перед груддю диригента; другий жест розпочинається в точці, в якій закінчується перший і

його ведуть по кривій горизонтально вліво, і роблять в повітрі велику петлю, якою розпочинається 3-й жест, який ведуть протилежно до попереднього, тобто по кривій вправо (так само, як 2-й жест в 3-тридольному розмірі). Останній жест роблять під гострим кутом і закінчують вгору до висхідної

точки а.

Чотиридольний розмір є основою для всіх складних розмірів.

На грані окремих жестів не повинно бути жодної зупинки.

Виходячи з літературного тексту та способу подачі звука, замах робимо малим рухом в кінці 2-ї долі тридольної схеми. Сопрано вступають на 3 долі, отже цей вступ буде впевнений і чіткий. Далі тактуємо на 3/4. В 4 т. на 1 долі робимо акцент, тобто ліва рука виходить на перший план перед правою, з силою і напруженням втискає 1 долю та на відбитті повільно забираємо руку

до корпусу диригента. (При показі в середині твору слід не забувати про замах, миттєву зупинку руки, стремління, удар-точка, відбиття).

В 5 т. робимо аналогічно замах до всіх попередніх, чим різкіше, оскільки

від нього залежить не тільки вступ всього хору, а і характер наступного епізоду і продовжуємо тактувати на 3/4. В 7 т. робимо акцент аналогічно до т.5, але на 3 долі 7 т. робимо crescendo на 1 долі 8 т., на якій буде sf, тобто ліва рука з напруженням веде 3 долю, не даючи хорові взяти дихання між тактами, і сильно вдаряє 1 долю 8 т. і на відбитті забираємо до корпусу.

В 9 т. стоїть фермата над двома нотами на 1 долі і на 2 долі. 1 долю ми з

нажимом втискаємо, а