Дипломна робота

Дослідження символіки української колискової

ЗМІСТ

Вступ

1.Дослідження символіки української колискової.

2.Український народний живопис.

3. Українське малярство кін. XIX – поч. XXI ст.

4. Композиційно-ескізна частина.

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

“Якби не мамина пісня, яким убогим було б наше життя”.

В.Скуратівський.

Мабуть, немає у світі такого народу, в традиційній культурі якого не було б коротеньких пісень, які наспівують немовляті, щоб воно заснуло.

Не можна не зачаруватись художніми образами, народними порівняннями, щирою і доступною метафоричністю. Кожне слово наче скупане в чистому джерелі, світиться всіма барвами веселки, де можна відчути і пахощі дозрілого яблука і польовий цвіт безсмертника чи медової кашки. Ціла палітра народного світобачення і цвітіння землі. А до всього ще духмяний пучок людської злагоди – цвіту зросливого, щасливого і дрімливого. Здавалося б, чого ж ще бажати. Тільки приєднатись до простих і мудрих слів Марії Приймаченко, що коли дітям працюється злагоджено і весело, то й батькам простіше, веселіше, надійніше в цьому тривожному, розбурханому світі.

Тож не зайве наголосити, що людина таки починається з колискової, з голосу материнської душі над колискою. Уже тоді – з першої почутої мелодії ми відчуваємо багатоголосся життя і світу. Адже материн світ – з любові і сльози. І здається, поєднання цих понять цілком досить, аби вмістити все життя. Любов і сльоза – не роздільні. І вони супроводжують людину, тобто кожного з нас, від колиски і до могили.

Колискова – це душа, яка ходить навшпиньках. Почути її кроки можуть лише ті, хто вміє слухати. Як і сповідь матері над колискою. Коли вгамовуються, стихають людські чвари, коли натруджена – вечірня чи ранішня – земля дихає без гомінням, коли помислами і надіями відкривається простір і небо, а світ стає милосерднішим, ближчим до серця,- тоді в серці матері народжується пісня, тоді над колискою вона щемно, тремтливо і ніжно виспівує свою незглибиму душу. Тож навчімось слухати материну сповідь.

1.Дослідження символіки української колискової

Глибинний сенс і прагматичне призначення музичних замовлянь-навіювань криється у світоглядних уявленнях наших пращурів. Вони вірили, що світ розподіляється на «той» (його населяють душі померлих предків, які наділені надприродною силою і впливають на природу і людину; це всемогутні охоронці роду) і «цей», у якому живуть люди. Ці світи були взаємопов’язані. Людина споконвіку відчувала свою залежність від Вищих Небесних Сил і зверталася до них у складні й переломні моменти життя. Останні оформлювалися ритуалами, які вчені називають ритуалами переходів.

Народження, одруження і смерть – визначальні зміни в житті людини. Буття дитини від самого народження супроводжувалося цілим комплексом ритуальних дій. Традиційний світогляд – це синтез язичницьких уявлень і християнської віри, він був типовим зразком двовір’я. хрестини, родини, «зливки», вводини, «пострижини» - такі головні обряди життя перволітка. Колискових співали від народження дитини до року, 1,5 і для старших. Згідно з експедиційними опитуваннями, до 1 року спів був обов’язковий. Такий регламент легко пояснити, якщо розглядати його в системі згаданих «ритуалів переходу». Скажімо, річний (1рік) період потрібен був небіжчикам для переходу із профанного світу в сакральний. Ритуал «пострижи», що й досі здійснюється при досягненні дитиною віку 1 рік, символізував її «смерть», як «лімінальної істоти», що знаходиться між світами, закінчення перехідного періоду і включення до громади вже як повноцінного представника роду.

Згідно з традиційними віруваннями, життя дитини протягом першого року було важке: вважалося, що вона «відкрита» для всіх можливих небезпек. Як наслідок, з’явилася ціла система заборон, застережень і різноманітних оберегів.

Життя перволітка постійно оберігалося, захищалося, особливо ж його сон. Наші предки вважали сон «малою смертю», оскільки вірили, що під час сну душа залишає тіло і мандрує у країні мрій. Переляк, різке пробудження може призвести до того, що душа не повернеться у своє тіло. Час після заходу сонця й ніч були вкрай небезпечними, вважалися часом темних сил, їх активного впливу на людину (тим паче на маля), тому й мати вживала запобіжних заходів, щоб відвернути лихо. Адже злий дух міг забратися у рот сонній дитині і на немовля могли напасти «нічниці» (або «крикси») – тоді воно невгамовно кричатиме цілу ніч; дитину могли навіть підмінити («одмінок»). Система народних оберегів нічного сну дитини охоплювала обереги-предмети (сіль, часник, цибуля, ріжучі, колючі предмети тощо), обереги-дії (обкурювання хати, вивертання одягу. Із прийняттям і поширенням християнства їх доповнили запалювання свічки, що має горіти до третіх півнів, накладання хресного знамення на дитину й колиску, обов’язкова молитва). Одним з архаїчних і найефективніших охоронних засобів був оберіг-наспів.

Материнська любов, втілена у колисковій, здатна знешкодити недобрі впливи на дитину. Цієї сили мати щоразу просила, звертаючись до предків-охоронців роду. Кличні (висхідні терцеві) інтонації виразно прослуховуються у багатьох поліських колискових. На думку вчених, сам голос матері мав магічні властивості й здатен був обмежити простір від шкідливої «нечистої» сили, створюючи в радіусі звучання захисне коло. Не дивно, що більшість виконавиць співають колискових майже голосно, принаймні у відкритій грудній манері.

Отже, можна зробити висновок про те, що первинно функція колискових була магічно-утилітарною (відповідно до цього їх жанрова атрибуція визначається як ритуально-побутова). Утилітарність полягала в тому, що колискові були елементом щоденного життя дитини, магічність коренилася у вірі в охоронні властивості колискових, у те, що ці словесні обереги здатні захистити дитину від злих сил у небезпечний для неї (перехідний) період.

Поступове відживання язичницьких вірувань із часом призвело до