На жаль, сучасні мами, намагаючись бути «в темі» новітніх методик виховання, майже не знають народних колискових. А, між іншим, це неоціненний скарб, що дістався нам у спадок від предків. Так що, вкладаючи немовля спати, батькам слід не забувати заспівати йому пісню. Мелодія наповнить душу крихітки любов’ю та добром, захистить від хвороб та всіляких негараздів, подарує почуття щастя… І з маленької щасливої дитини обов’язково виросте щаслива людина.

Колискові пісні – ліричні пісенні твори, які виконуються матір’ю

(рідним батьком чи іншими членами родини) над колискою дитини для того,

щоб її приспати.

Це один з найдавніших жанрів народної словесності, що сягає корінням

міфологічного періоду творчості. Спостереження доводять, що не лише

образно тематичною структурою, а й інтонаційно-ритмічною будовою вони

споріднені із замовляннями.

В минулому подібні пісні виконувались не тільки, щоб приспати дитину, а

привернути до неї або відвернути від неї дію певних духовних сил,

оберегти від зла.

Більш сучасну групу текстів умовно можна назвати побутовою. Це твори, в

центрі яких не стільки саме дитина і магічна дія слова на її ріст,

здоров’я, щастя, а скоріше світ, в якому дитина живе – її дім, родина.

Центральним у цій групі колисанок є образ матері. Вони сповнені мріями,

думками матері про майбутню долю дитини.

Оскільки єдиним слухачем є дитина, яка лише починає розуміти окремі

слова і реалії дійсності, то у колискових використовується тільки

найпростіша загальновживана лексика, у них нема складних поетичних

прийомів і тропів. Основним виразником колискової пісні є мелодія, яка

навіває дитині сон.

Мати і дитя – це найпрекрасніший образ із загальнолюдської скарбниці

духовності.

Чуттєвий зв’язок, що з дня народження існує між матір’ю та дитям, дістає

вірне відбиття у зворушливо щирих і безпосередніх колисанках.

Всю любов, ніжність, бажання бачити своє дитя щасливим, розумним,

здоровим, матір вкладає в невибагливі рядки і простеньку мелодію,

організовану ритмом гойданням колиски.

Люляй, люляй, мій синочку

Справлю тобі колисочку,

Та й повішу на дубочку.

Ей сонце зійде, обогріє,

Листок впаде та й накриє,

Будуть пташки прилітати та будуть співати

Дитиночку малесеньку будуть присипляти.

Сонце зійде, обогріє,

Роса впаде та й скупає,

Листок впаде та й накриє.

Будуть пташки прилітати та й будуть співати

Дитиночку малесеньку будуть присипляти.

Ой ходить сон коло вікон

А дрімота коло плота,

Питається сон дрімоти:

А де будем ночувати?

Де хатонька теплесенька,

Де дитина мелесенька,

Там ми будем ночувати,

Дитиночку колихати.

Ходить сонко по долині.

долині.

Мати кличе до дитини:

-Ой, соночку, соколочку,

Іди до нас в колисочку,

Приспи нашу дитиночку!

У нас хата тепленькая,

Колисочка новенькая.

Не йде сонко, не приходить,

Десь комишем тихо бродить.

Ходи-броди по комишу,

А я й сама заколишу.

Монотонний тихесенький наспів і пестливі слова мають заспокоїти, приспати дитя, тому м’якесенькими лапками підступає до мальованої колисочки пухнастий, волохатий, муркотливий котик, голуби приносять на крилечках сон-дрімоту, і фантастичні Сонко і Дрімота в колискових піснях діють як люди, що цілком відповідають дитячому світосприйнятті.

2.Український народний живопис

Розвиток образотворчого мистецтва в Україні веде свій відлік з прадавніх часів . Знахідки археологів , зокрема , періоду трипільської та скіфської культур , вирізняються майстерною технікою виконання і засвідчують високий мистецький рівень витворів предків сучасних українців .

Повніше дійшли до нас зразки мистецтва Київської Русі , яке розвивалося в загальному руслі середньовічної європейської культури і було пов ' язане з церквою і християнською вірою . Провідні жанри образотворчого мистецтва Руської держави – мозаїка , фреска , іконопис та книжкова мініатюра . Цілий світ давньоруського мистецтва в єдиному ансамблі архітектури , живопису і декоративно - прикладного мистецтва дійшов до нас у київському Софійському соборі , який зберіг єдині в усій Європі зразки світського монументального живопису Х I ст . Аж до XVII ст . головними художніми творами в Україні залишалися ікони .

Перехідну роль між іконописом і світським портретним живописом займали так звані парсуни – портрети , виконані прийомами іконописної техніки . Заможні сім ' ї козацької старшини масово замовляли свої портрети . Розквіт світського портретного живопису припадає на другу половину XVIII ст . В цей же час багато талановитої української молоді навчається в петербурзькій Академії мистецтв.

Поряд із канонічним та академічним малярством ще з княжих часів в Україні розвивається унікальний жанр «народної картини». Образи «Козака Мамая» та «Козака з бандурою» стали знаковими для українського мистецтва. Як елемент народного побуту, ці картини стали відображенням характеру та світогляду простого українського народу.

20 століття подарувало ціле гроно талановитих майстрів народного живопису, які у своїй творчості розвивають барвисті й фантастичні образи, породжені уявою та реалізовані за законами стилістики народного малярства 18—19 століть і українського декоративного розпису. Це Ганна Собачко-Шостак, Параска Власенко, Наталя Вовк, Параска Хома, Марія Приймаченко, Никифор Дровняк, Катерина Білокур, Іван Сколоздря та ін.

Катерина Білокур з’явилася на світ у 1900 році в теперішньому Яготинському районі Київської області, що раніше відносився до Полтавської губернії.

Була нагороджена званням Заслуженого діяча мистецтв України, орденом орденом Знак Пошани, а 1956 року вона отримала звання Народного художника України, стала членом Спілки художників України. Її творчість до сих пір вивчають, роботи Катерини Білокур користуються успіхом в різних містах України.

Никимфор (Єпіфамній) Дровнямк (*21 травня 1895, Криниця —†10 жовтня 1968) — український художник-примітивіст з с. Криниця, що на Лемківщині.

Як художника Никифора (українець-лемк Н.Дровняк) світ відкрив 1932 року, коли в Парижі в галереї Леон Марсель експонувалася його виставка