І через незбагненно прості й мудрі, теплі гойдання колискового ритму і маминої інтонації передають свою душевну рівновагу, свою любов і довіру до Буття, до Природи, одне до одного. Трохи пізніше ці почуття – рівноваги, любові й довіри – набувають конкретніших форм: мами, світла, колиски, стін кімнати, котика… Колискова триває. Буття розширюється, багатшає, ускладнюється. З’являються слова. Котик буває неслухняним; гулі не прилітають і не сідають на люлі, коли хочеться; мама часом десь зникає. Ой, Буття, не завжди прекрасне! Але в душі дитини вже сформувався перший захисний редут – пам’ять про те, що доброго в Бутті більше, ніж поганого. Звичайно ж, цей редут треба зміцнювати й далі.
Прислухаймось лишень, кожна колисанка – то надія на завтрашню днину. Виростеш ти, сину...Виростеш ти, доню... І в кожному поетичному рядку, в наспіві – характер матері, щедрість її душі, цілющість людського добра – все людське і людяне, і вселюдське, на що покладаються надії, - на продовження роду і родоводу. Адже саме в цьому – сенс нашого буття. Морально-етичний код, розумовий розквіт і життєтворення кожного народу, кожної нації. Бачити себе в дітях, у завтрашньому дні.
Будьмо добродійними, а не галасливими. Згадаймо крилатий вислів Іоанна Златоуста: «Творити милостиню – діло більш велике, ніж чудеса». Тож будемо творити добро на землі – цьому нас навчає народна мудрість.
Своїй картині я надав видовженої форми, що нагадує український вишитий рушник. Вся атмосфера картини, персонажі, композиційна структура становлять своєрідний орнамент. Нижня частина роботи найбільш насичена в кольорі, від неї поступово колорит і персонажі стають «мякими», вгорі полотно закінчується легким маревом.
На передньому плані - розлогий стовбур з гніздом, в якому солодко спить хлопчик. Це дерево символ родоводу, особлива генетична память, що передається від покоління до покоління. Берегинею свого роду завжди була матір. З тихим смутком і замилуванням дивиться вона на сонного синочка, думає, яку долю пошле йому Господь. Материна колисковаі місячна ніч охороняють сон дитини від усього злого.
«Сон» - друга основна частина картини. Сон хлопчика показано як дивне плетево хмарин, сон-трави. Тут ховаються Ангели, які освічують зірками землю. Вгорі загадково притаїлися колискові персонажі – Сон і Дрімота. А білі горлиці – символ спокою, любові – тихо воркують чудну мелодію, допомагаючи Колисковій. А вона в цю мить гойдається на хмаринці і виграє чарівну пісню на сопілці.
Цим сюжетом я хочу привернути увагу сучасників, особливо молодь, до колискової пісні, з якої починає формуватися внутрішній світ людини. Науково доведено, що дитина в лоні матері відчуває слово, мелодію і це дуже позитивно на її інтелектуальний розвиток. На жаль сучасні молоді матері не знають пісень, не співають іх дітям, не мають бажання їх вивчити. Хтось з відомих людей сказав, що колискова це душа, яка ходить навшпиньки. Почути її кроки можуть лише ті, хто вміє слухати.
Духовність кожної людини бере початок з колискової, там наші витоки, наша душевна цілющість. Частіше ж припадаймо до тих джерел, щоб вони наповнювали нас життєдайною снагою.
Список використаної літератури
1. Сингаївський М.Ф. Материна пісня (Роздуми про українську колискову) Київ 1992
2. О.С.Данченко. Народні майстри. Київ, 1982
3. Кучерюк . Ю. Социальные функции искусства //Эстетика. – К., 1991.
4. Панченко В. Ґ. Мистецтво в контексті культури. –К.,1998.
5. Культура і побут населення України – К., 1993.
6. Українська минувшина. Ілюстрований етнографічний довідник - К., «Либідь» 1994.
7. О. І. Потапенко, В.І. Кузьменко. Шкільний словник з українознавства – К., «Український письменник» 1995
Додаток
L
Додаток2