З появою та поширенням в середині ХV ст. друкарства з’явилися і перші друковані календарі. Одноаркушевий «Астрономічний календар» на 1448 р. один з перших творів верстату Й. Гутенберга. Згодом календарі почали друкувати у Кракові (Польща, 1474), Венеції (Італія, 1560)… У різних містах Європи ходили у ХV - ХVІ ст.ст. календарі-таблиці, календарі-альманахи. У ХVІ ст. з'явилися друковані календарі на східнослов’янських землях. На початку 1522 р. з віленської друкарні білоруського першодрукаря і просві-тителя Франциска Скорини вийшла збірка «Мала подорожня книжниця», в якій поряд з богослужбовими творами вміщено календарні відомості: позначені дати Пасхи, вказані затемнення сонця та місяця тощо. Поряд з латинськими назвами місяців Ф. Скарина подав їх білоруські відповідники: «месець септеврий зовемы вресень», декаврій – прасинець, март –марець тощо.

Серед великої родини тогочасних календарів важливе місце займають і видання Івана Федорова. У заблудівському виданні «Псалтиря з часословцем» (1569) він подав детальний опис схем розрахунків днів року за допомогою пальців рук, букв та чисел. Цю методику, за якою наші предки вираховували дні року, запропонував грецький богослов Іоан Дамаскін. (VІІ-VІІІ ст. н.е.). 5 травня 1581 року з острозької друкарні Івана Федорова вийшов перший український календар. На одноаркушевій листівці надрукували короткий вірш українсько-білоруського поета Андрія Римші «Которого ся місяця што за старих веков дєело короткое описание», в якому для кожного з 12 місяців подано назви латинською, гебрейською та «простою», тобто тогочасною українською, мовами. Після назв місяців вміщено двовірші з описом важливої події з біблійної історії, яка згадувалася в поточному місяці. Єдиний примірник його зберігається в Публічній бібліотеці Санкт-Петербурга.

1582 р. папою Григорій ХIII була проголошена календарна реформа, що приводила у відповідність календарний рік з астрономічним. Того ж року но-вий григоріанський календар впроваджено у країнах з католицьким віроспо-віданням: Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Польщі, до складу якої входили українські землі. Православні України сприйняли нововведення як зазіхання на свою віру, звичаї, права тощо. Незважаючи на грамоту польського короля, в якій зазначалося, що реформа не привід для утисків православних, тиск з боку місцевих католицьких ієрархів та шляхти посилився.

У Львові зимою 1583-1584 рр. арцибіскуп Соліковський заборонив православним справляти релігійні свята за старим календарем. Він вислав місцевих ксьондзів з озброєними ватагами, які силоміць витягали з церков священнослужителів і віруючих під час відправ, запечатували церкви і т.д. Православних звинувачували «в недовірстві та отступництві», але вони зберігали вірність традиціям. В Острозі 1587 р. вийшов полемічний твір Г. Смотрицького «Ключ царства небесного», друга частина якого «Календар римски новы», була спрямована проти календарної реформи, яка оберталася проти православних. У 1595 р., за рік до підписання унії, І.Потій та К.Терлецький видали у Римі для майбутніх уніатів «Календар римський новий». Але й прийняття унії не схилило українців до календарної реформи. Старим стилем користувалися до 1918 року.

У ХVІ - ХVІІ ст. на сході слов’янського світу, особливо на західних землях України, набули популярності календарі, що видавались польською мовою у Львові і Замості. Це були видання типу альманахів, які крім календаріуму, містили різноманітні відомості науково-популярного, літературного характеру. Календарям серед друкованої продукції, кількість якої значно зростає з ХVІІІ ст., належало особливе місце. Їх використовували на тільки для обчислення часу, ведення господарських робіт, визначення святкових днів. Вони стали книжками для читання, довідниками з різноманітних питань, бо містили багато загальнокорисних та цікавих відомостей.

У ХVШ ст. календарі почали друкуватися на східних землях України. Лаврська друкарня почала видавати календарі з 1700 р. З одним із них пов’язана трагічна для українського друкарства сторінка. У січні 1718 р. тут надрукували «Мінологіон, си есть месяцеслов общего последования». На заголовній сторінці його за старим звичаєм було позначено, що ця книга виходить «в Лавре Печерской Кіевской, ставропигіи святейшаго вселенскаго константинопольскаго патріарха». Це викликало гнів властей, а згодом заборону друкувати книжки українською мовою. Примірники «Мінологіона» 1718 р. наказали конфіскувати. Проте незабаром видання календарів відновили. З 1845р. Лавра регулярно видавала «Полный християнский месяцеслов з присовокуплением разных статей к росiйской истории и кiевской епархiи относящихся», в якому крім власне календаря знаходились списки українських князів і московських володарів, київських архієреїв, статті про монастирі й церкви київської єпархії. Друкували календарі і на замовлення. З 1797 р. тут виходив «Кіевский месяцеслов…, соч. в Kiевской Академії» з історичними статтями. Підготував його відомий освітній і церковний діяч, письменник, професор і ректор Києво-Могилянської Академії Іриней Фальківський.

У Чернігові на поч. ХVШ ст. друкував календарі Василь Квасовський з Корвеня. Особливо цікавий «Календарь греческий, римский, еврейский на 1719 год», на титульному аркуші якого зазначено, що він складений по меридіану та широті російського града Чернігова. Пізніше Квасовський видавав календарі у Кенігсберзі,які мали поширення, особливо у західних губерніях країни.

З кінця ХVІІІ почалося видання календарів на сході і півдні країни. 1797 р. Харківське Духовне училище підготувало «Месяцеслов…» у перекладі з польської, доповнивши його хронологією та астрономічними даними про схід та захід Сонця. У 1811-1829 роках щорічно видавав календарі «Подарок на новый год сельским и городским жителям» один з перших вітчизняних вчених, викладач Харківського університету Андрій Вербицький. Вперше спробу видати щорічний календар в Одесі було зроблено ще у 1821-1822 рр. З 1835 по 1838 рік канцелярія генерал-губернатора регулярно видавала