З ХVШ ст. на східних землях України з’являються російські календарі. Найбільш відомим серед них був так званий Брюсів календар (М., 1709-1715). Підготував видання бібліотекар навігаційної школи у Москві Василь Киприянов. Календар вийшов під «назрением Якова Вилимовича Брюса», сподвижника Петра І, одного з найбільш освічених людей петровської доби, астронома, інженера, артилериста, дипломата, якого у народі називали «чорно- книжником» та «чаклуном із Сухаревської башти», де він облаштував першу в Росії обсерваторію. Календар, в якому поряд з астрономічними відомостями, подавались прогностичні передбачення погоди, врожаїв і астрологічні прогнози, народ тісно пов’язав з ім’я Брюса. Майже 200 років цей календар був настільним довідником багатьох вітчизняних землеробів, багато разів перевидавався. Навіть на початку ХХ ст. подібні календарі у народі називалися «брюсами». Перше видання Брюсова календаря давно винятковий раритет. Відомі лише 3 повні примірники. Перше доповнене видання вийшло у часи царювання Єлізавети Петрівни, і неодноразово перевидавалось ХVШ-ХІХ ст. Проте вже у кінці ХІХ ст. вони були колекційною рідкістю.

Крім російських та українських календарів в Україні залишалися популярними календарі, які привозили з Польщі. Їх розповсюдження порушувало монополію Академії наук на видання та продаж календарів, що діяла з 1726 р. Указом від 1783 р. «ввезення польських календарів суворо заборонено і велено у Києві й Україні використовувати місяцеслови російські, від Академії наук видані». Монополію ліквідували лише 1865 р. і надали «всем желающим право издавать календари». Після чого книжкові полиці заполонили численні видання календарів приватних видавців Баумана, Г. Гоппе, О.Суворіна, І Ситіна та інших. Одним з найпопулярніших був «Крестный календар» московського журналіста О.Гатцука. Його дешеві календарі містили різноманітні відомості про винаходи та відкриття, видатні події у всесвітній історії, статистичні дані тощо. Успіх календарів Гатцука був величезним, вони розходилися у сотнях тисяч примірників у містах і селах Росії і України. В Україні не меншою популярністю користувався також «Кієвскій народный календарь» (виходив з 1864 по 1915 р.) Олексія Андріяшева - своєрідний домашній довідник. Вдало ілюстровані сторінки календаря розповідали про події вітчизняної історії, географію, звичаї, культуру народів світу, про те, як надати першу медичну допомогу, поради по веденню сільського господарства, містили різноманітну довідкову інформацію. За роки видання розійшлося більше мільйона примірників. Через підробки на обкладинці календаря навіть з’явилося попередження читачам «требовать на каждом экземпляре календаря собственноручной подписи Редактора-Издательницы» (Після смерті О. Андріяшева у 1907 р. справу батька продовжила його донька).

На початку минулого століття на східних землях України розпочалося видання календарів українською мовою. У Києві розгорнуло видавничу діяльність товариство «Просвіта» (1906-1910), серед 34 його видань відомі календарі на 1907 та 1908 рр. Київське видавництво «Час» почало випуск «Одривних календарів», У Харкові друкувався календар «Хлібороб южно-руський сільско-хозяйственный» (1911,1912). У Полтаві календар на 1907 р. підготувала редакція газети «Рідний край», у Житомирі видавництво «Струмок».

На землях Західної України друкування календарів українською мовою почалось ще з 50-х років ХІХ ст. Спочатку вони виходили не регулярно. У Перемишлі отцем А.Добрянським видавався календар «Перемышлянин» , який за своїм змістом не поступався іноземним календарям. Тут побачив світ і перший український календар для жінок «Перемышлянка». У Львові виходив календар «Львовянин, приручений і господарський місяцеслов. У Коломиї перший гумористично-сатиричній календар «Фуркало».

Періодичне видання календарів на західних землях України розпочав Ставропігійський інститут у Львові. З 1864 по 1939 р. тут видавався щорічний науковий календар «Временник Ставропигийского Института с месяцесловом». Популярними у Галичині були календарі львівської «Просвіти». За перші 50 років «Просвітою» було видано 41 календар. Друкували календарі також в Чернівцях, Ужгороді, Унгварі та інших містах України.

Незважаючи всю популярність, календарі зберігались не довго. І вже через декілька років після видання, ставали колекційною рідкістю.

У колекції Музею серед більш як 5 тисяч видань ХVШ - ХІХ ст. лише 10 календарів. В їх числі видання знаменитого Брюсова календаря доби Єлизавети Петрівни.(ХVШ ст.), подарованого Музею у 1972 р. мешканкою села Сунів О.П.Веневецька Чернігівської області, а також «Кіевскій месяцеслов с присовокуплением разных статей по російской исторіи и кіевской іерархіи» лаврського друку (1832), «Славянский ежегодник на 1876 рік», відомого київського славіст Микола Задерацький (1845-1880), одеський «Народный календарь для Южной России на 1877», «Иллюстрованный календарь товариства «Просвіта» на рок 1894» львівської «Просвіти», «Кієвскій народный календар на 1915 год» Андріяшева, «Jutrzenka»- календар польською мовою відомого українського і польського видавця Леон Ідзиковський та ін.

V. Техніч частина виготовлення проекту

Переддипломне дослідження

Перед мною було поставлене завдання створення тематичного календаря.

Перш за все я приступила до вивчення попереднього завдання на створення графічного дизайну тематичного календаря, а потім краще ознайомилась з темою роботи. В процесі вивчення виявляю прототипи та вивчаю спеціальну літературу. Проектуючий аналіз веду в декількох аспектах. Особливого значення надаю функціональним та експлуатаційним якостям проекту. У кожному проекті ми перш за все оцінюємо зовнішню форму і надаємо їй оцінку по відомих нам категоріях композиції. Тим самим аналізуємо естетичні якості об’єкту.

Стадії розробки

Вже на підготовчій стадії у автора з’являється перша обрана уява про проект. Але справжнім початком проектування можна вважати той період коли думки дизайнера втілюються в графіці.

На початку роботи графічні ескізи і макети тільки схематично намвчають просторову структуру, кольорове