РОЗДІЛ 1. Історія розвитку музейної справи Прикарпаття

(II половини XX століття)

1.1 Розвиток краєзнавчих музеїв Прикарпаття

Вивчивши історичні джерела, ми виявили, що історія розвитку музеїв у Івано-Франківську розпочинається із 1928 р., коли в місті було засновано регіональний музей "Покуття". На той час в Станіславові (колишня назва Івано-Франківська) діяло три кінотеатри, міська бібліотека з фондом 30000 книг та кілька приватних бібліотек і читалень. Виходило 14 періодичних видань (з них шість - українською мовою, шість - польською, одне - німецькою і одне - єврейською) [53]. Але формування музейних колекцій почалось задовго до цієї дати. Цінні експонати зберігались в церквах, а також в приватних збірках колекціонерів або спадкоємців.

Розглядаючи музей як приміщення, де знаходяться збірки предметів, що несуть для суспільства історичну та культурну цінність, першими великими музеями в місті пропонуємо вважати бібліотеку, а також архів.

Дослідивши історичну інформацію різних джерел, ми визначили наступний хронологічний порядок розвитку музейної справи в Івано-Франківську:

1 травня 1940 р. був відкритий обласний історико-краєзнавчий музей, створений на базі міського музею "Покуття", Жабївського музею "Гуцульщина" та окремих приватних колекцій [27; с. 16].

13 вересня 1940 р. відбулась подія, яка опосередковано, але вагомо вплинула на подальший розвиток музейної справи. Було організовано комітет охорони та збереження історико-культурних, архітектурних та археологічних пам'яток області.

У 1957 р. обласний краєзнавчий музей було переміщено до приміщення колишньої міської ратуші, де у 1959 р. відкрилась його нова експозиція.

Приватний краєзнавчий музей "Просвіта" пана Романа Яворського.

Унікальну колекцію старовини зібрав він під дахом власної оселі, створивши перший в Коломиї приватний музей. Збирати цікаві речі Роман Мартинович почав ще в десятирічному віці. Першими експонатами майбутньої, більш ніж двотисячної колекції, стали військові знахідки: шолом, багнет, ґудзики від шинелі. В студентські роки колекціонеру доводилось багато їздити по країні. Майже після кожної такої поїздки колекція поповнювалася прадавніми знаряддями праці ремісників, хліборобів. В зібранні Свічник "Гуцул". Косів, ХХст. з'явилися граблі, коси, кравецькі ножиці, дерев'яна дрель 1900 року та багато інших предметів [54]. В цей час також був придбаний музичний інструмент - банджо, який потрапив в Україну з Південної Америки. Інструмент деякий час подорожував стежками війни по Європі, поки не опинився в антикварній крамниці в Чернівцях. Після реставрації банджо стало одним з найулюбленіших експонатів колекціонера. Спочатку, за браком власного житла, всі свої знахідки Роман Мартинович тримав у своїх знайомих, поки в 1961 році не збудував власну хату. На горищі своїми руками він обладнав оглядові зали майбутнього музею.

Поступово колекція розросталася, але експонати, які потрапляли до музею часто потребували реставрації. За роки колекціонування Р. Яворському довелося зайнятися хімією, обробкою металів, дерева, навчитися майстерності бляхаря, слюсаря, механіка. Особливо інтенсивно зібрання почало поповнюватися з 1970 року. Саме в цей час у колекціонера виникла думка про відкриття музею. Мрію вдалося втілити в життя в 1988 році. Літом того року музей прийняв своїх перших відвідувачів. На той час це було дуже багате зібрання старожитностей, яке могло зробити честь будь-якому музею.

В 1963 році в приміщенні колишнього пансіонату був відкритий краєзнавчий музей м. Яремче. Згодом на цьому місці за проектом партизанський курінь. З 1967 року - це музей партизанської слави з'єднання сумських партизан під командуванням С. А. Ковпака. У створенні експозиції велику допомогу надали колишні партизани - С. А. Ковпак, В. О. Войцехович, Д. І. Бакрадзе, П. П. Вершигора, Я. П. Панін та багато інших [52].

1.2 Історія виникнення мистецьких збірок і музеїв

Музеї - це культурно-освітні та науково-дослідні заклади, призначені для вивчення, збереження та використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини.

Основними напрямами музейної діяльності є культурно-освітня, науково-дослідна діяльність, комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна, пам'ятко охоронна робота.

Музеї подібні до книжок: такі як Лувр, Ермітаж, Прадо, скидаються на багатотомні зібрання, інші - присвячені певній людині, важливій події, окремій галузі знання - подібні до окремих томів. Проте, великі чи малі, вони мають одну спільну рису - сюди людина приходить поповнити свої знання, збагатити уявлення про минуле, перекинути місток із сьогодення в майбутнє. А для цього потрібно доступно розказати про складні історичні явища через яскраву, змістовну експозицію, зберігаючи при цьому її високий науковий рівень. Історично так склалося, що виникнення музеїв пов'язано з так званою "суспільною музейною потребою", яка з'являється вже в ранні періоди розвитку суспільства. Якщо дослідити, що являло собою "музейне" ставлення до об'єктів навколишнього світу на самих ранніх етапах, то з'ясується, що його не можна пов'язувати тільки з накопиченням матеріальних цінностей. Зберігали, скоріш за все, ті предмети, які були пам'яттю, своєрідними доказами (документами), що підтверджували соціальний або професійний стан людини у суспільстві.

На певному етапі стали зберігати і предмети, пов'язані з релігійними уявленнями та естетичними потребами. Давні цивілізації, спочатку східні, а потім і античні, мали розвинуті колекції музейного типу: давньоєгипетські "будинки життя", колекції Ура (держава шумерів), античні музейони. У середні віки особливо активну роль у зібранні та зберіганні пам'яток відіграли церкви. У монастирях, замках, храмах з'являлися і прамузейні колекції - з творів мистецтв, історичних і наукових цінностей. З епохи Відродження музейні зібрання вже розглядаються як першоджерела науки, які використовуються для освіти