Музей відкрито для відвідування 1 січня 1935 року в п'яти кімнатах Народного дому, збудованого на кошти прогресивної громадськості Коломиї та навколишніх сіл у 1892—1902 роках. Основу колекції музею становили експонати, даровані народними умільцями та поціновувачами народного мистецтва. Музей до 1939 року працював на громадських засадах, за несприятливих умов польської окупації музей пропагував єдність українського народу та його безцінні культурні надбання, тому його неодноразово старалися закрити.

У час німецької окупації в 1941—1944 роках музей було пограбовано. Складений директором музею Володимиром Кобринським «Список пограбованих предметів 27 та 29 березня 1944 року» налічує загалом до 300 цінних експонатів. У 1944 році, після нової зміни влади, музей поновив свою діяльність як державна установа. При цьому, на, зміну одним грабівникам прийшли інші. У 1945 році конфісковано з музею велику кількість літератури, виданої до 1939 року, цінні фотодокументи, річники журналів та газет, виданих у Коломиї, та інших містах Галичини, починаючи з другої половини XIX; століття, за свідченням Володимира Кобринського, у 1946 році працівники Станіславського облліту конфіскували сфрагістичну колекцію, що налічувала до 500 експонатів з часів ЗУНР та колекцію холодної зброї січових стрільців. А однієї з ночей 1946 року було викрадено колекції нумізматики.

У після військовий період проводилась робота по відновленню експозиції до попереднього стану.

У травні 1941 р. була організована перша обласна художня виставка. На цій виставці образотворчого мистецтва Станіславівщини 148 професійних і самодіяльних митців експонували 459 творів [53].

В повоєнний період відбувалися методичні акції по знищенню "Ідеологічно шкідливих" творів мистецтва. Загинула колекція європейського малярства і графіки, зібрана вихідцями зі Станиславова у Відні. Парижі, Кракові. Розбивається понад тридцять мальованих на склі ікон, які в 1952 р. ще встигла побачити та описати Олена Кульчицька. Спалюються дерев'яні хрести і нищиться гуцульська кераміка з християнською символікою. Вивозиться за межі міста та України колекція старовинної зброї і творів декоративно-ужиткового мистецтва. Натомість, Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття зумів врятувати унікальні церковні старожитності, зібрані ще його засновником В.Кобринським, які попросту замурували в одній з музейних кімнат.

Відразу після 1946 р. громилися інтер'єри костьолів й вилучалася скульптура з переведених на російське православ'я греко-католицьких церков, а від початку 1960-х років і до ювілейних святкувань 1000-ліття хрещення Київської Русі у 1988 році, масово проводилося "перепрофілювання" й '"освоєння" закритих церков під "народні" музеї, клуби, склади, ритуальні будинки [47, 22; с. 19].

В 1951 р. вперше було організовано звітну художню виставку митців Станіслава, яка згодом стала щорічною [22; с.16].

16 травня 1980 р. у приміщенні костьолу Непорочного зачаття Діви Марії (нині на майдані Шептицького) відкрито обласний Художній музей. Понад 2000 творів живопису, графіки, скульптури і народного мистецтва було передано з Краєзнавчого музею, який до цього часу, влаштовуючи тимчасові виставки, виконував просвітницьку місію в галузі образотворчого мистецтва. Передумова цієї події полягала в необхідності заповнити порожнину, що утворилася на теренах міста внаслідок фактичного знищення традицій пластичної образотворчої культури у воєнний і повоєнний час. Ініціатива виходила з середовища івано-франківського відділення Спілки художників - достатньо вже чисельного на той час колективу митців, які отримали професійну освіту в художніх закладах Києва, Одеси, Львова, Ленінграда [53, 49].

Перша, доволі скромна за кількістю і якістю творів, експозиція музею діяла недовго. Від березня по вересень 1981 року увесь експозиційний простір колишнього колегіального костьолу XVII ст., в стінах якого відкрився музей, був відведений для показу приватної родинної колекції Невзорових (м. Москва), що в якості пересувної виставки прибула з Луцька. Збірка західноєвропейського, російського та українського малярства XVI - XX століть (350 творів, включно з роботами Брюлова, Айвазовського, Венеціанова, Левітана, Труша, Васильківського, Брейгеля-старшого, Ватто, Пусена, Мілле) - мала великий публічний розголос. Наступного року відбулася ще одна важлива подія - відкриття Художньо-меморіального музею Василя Касіяна у Снятині. На основі придбаних в родини художника у Києві рисунків та естампів 1920 -1960-тих років, меморіальних речей, бібліотеки з автографами - було сформовано експозиційний фонд філіалу (2003 року переданий у підпорядкування Снятинського районного відділу культури).

В політичній ідеології 1980-тих років активізувалися процеси, які кардинально вплинули на характер фондоутворення та напрямки музейної діяльності. Обставини складалися так, що музеї західноукраїнського регіону виявилися чи не єдиними гарантами порятунку кинутих напризволяще творів церковного мистецтва. В кожному конкретному випадку все залежало від експедиційної активності, чесності та фахової небайдужості науковців. У 1982-1989 роках музеєм здійснювалися експедиції з обстеження "складів культового майна" в Залужжі і Пукові (Рогатинщина), Слободі Рівнянській (Рожнятівщина), Завадці і Болохові (Калущина), Підлісках (Долинщина), Чеховій (Городенківщина), а також окремих церков і дзвіниць у Різдвянах, Нараївці, Кремидові, Воскресіннях, Уїзді, Гончарівці, Ціневі, Камені, Лоп'янці.

Було виявлено кількасот унікальних, часом на пів знищених або перемальованих ікон XVI - ХУШ століть. У 1985 році з Крилоського історико-архітектурного заповідника (філіалу обласного Краєзнавчого музею) повернуто понад двісті скульптур і фрагментів декоративного різьблення першої половини XVIII ст., що були вивезені туди, після знищення у 1962 році декоративно-скульптурного оздоблення інтер'єру Колегіати. Музейні інспекції розорених костьолів області поповнили фонди авторськими роботами Й. Г. Пінзеля, М. Полейовського, Я. Оброцького, Д. Станепі. Так