У більш пізні часи музейні зібрання формуються з метою фіксації суспільного історичного досвіду, який передається від покоління до покоління, а музеї - як хранителі цього досвіду. Виникнення сучасних музеїв як спеціальних закладів датовано другою половиною XVII ст. Саме в цей період, коли в країнах Європи відзначався розквіт науки, мистецтва, літератури, техніки, з'явились різні колекції, що відобразили цілий ряд історичних аспектів розвитку суспільства. Перші музеї виникли на основі приватних колекцій, що збиралися однією людиною або представниками різних поколінь однієї родини. Вони були відкриті для публіки і відтворювали смаки та інтереси окремих колекціонерів. Публічні музеї були не чим іншим, як приватним зібранням, яке дозволяли оглядати в певні часи і на певних умовах ("у понеділок, вівторок та п'ятницю відчинено для всіх, у кого чисте взуття" - Хофбург, Відень, 1792 р.; "у середу та суботу, за виключенням дощових днів" - Прадо, Мадрид, 820р.).

Для залучення відвідувачів у музеях іноді виставляли на показ кістки відомих злочинців. Наступний важливий крок у розвитку музеїв був зроблений у другій половині XVIII ст. В цей період відбувалося становлення ряду суспільних дисциплін одночасно з накопиченням та систематизацією зібрань відповідних джерел. Таким чином, діяльність музею вперше почала набувати наукового характеру. Музеї стали розглядатись як сховища культурно-історичної спадщини, наукових цінностей, технічного досвіду. В Україні попередниками музеїв були в княжу добу бібліотеки і ризниці церков і монастирів, скарбниці князів, згодом у XVI-XVIII ст. - колекції гетьманів, козацьких старшин, монастирів. Музеї ж як спеціальні заклади почали з'являтися у першій половині XIX ст. Це були переважно археологічні та історико-краєзнавчі музеї.

Протягом XX ст. музейна справа в Україні розвивалась, шукала нові методи та підходи в роботі, завдяки чому стали змінюватись і самі музеї. Із сховищ приватних колекцій вони поступово перетворювалися на центри наукових досліджень, а з часом - і просвітницької роботи. Не втрачаючи при цьому своїх попередніх функцій, музеї були визнані як заклади культури та дозвілля. В той же час складається концепція музею як багатофункціонального закладу, який спроможний різними шляхами слугувати суспільству з урахуванням інтелектуального рівня його членів. Історія музейної справи - це історія людства. Історія - вчитель життя.

Основним призначенням музеїв є збереження пам'яток минулого для майбутніх поколінь, а розвиток музейної справи є найбільш перспективним напрямком для досягнення цієї мети. У статті другій першого розділу Закону України "Про музеї та музейну справу", прийнятому у 1995 році, музейна справа характеризується як спеціальна галузь культурно-освітньої та наукової діяльності, яка здійснюється музеями щодо комплектування, збереження, вивчення і використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури. Музейна справа уособлює національну музейну політику, музеєзнавство і музейну практику.

Історія Прикарпаття оживає у його 16-ти музеях, що перебувають у комунальній власності та 100, що діють на громадських засадах. Привабливими для відвідувачів є численні приватні колекції творів народних майстрів, якими особливо славиться етнорегіон Гуцульщина, на збереженні в них майже 270,0 тис. експонатів. Упродовж 2008 року їх відвідали 270 тис. осіб. Для огляду було відкрито 174 виставки, проведено майже 6,7 тис. екскурсій. В наукових збірниках та періодичних виданнях вміщено 133 публікації. Працівники музеїв взяли участь у 8 Міжнародних наукових конференціях.

Візитною карткою Івано-Франківська є міська ратуша, в якій 46 років працює Івано-Франківський краєзнавчий музей. На правах відділів йому підпорядковується низка музеїв різних профілів: Літературний музей Прикарпаття (відкритий 1986 р.), Криворівнянський літературно-меморіальний музей Івана Франка (1953 р.), Торговецький літературно-меморіальний музей Леся Мартовича (1971 р.), історико-краєзнавчий музей О.Довбуша в с-щі Печеніжин, краєзнавчий музей у с-щі Солотвин.

Івано-Франківський обласний художній музей найбільш вартісну частину музейної колекції якого репрезентує експозиція сакрального мистецтва Галичини ХV-ХХ століть. Музей-пам’ятка дерев’яної архітектури та живопису ХVІ-ХVІІ ст. в м. Рогатині (1983) який функціонує на правах філії, розміщений в Церкві Святого Духа (1596), окрасою і найбільшою цінністю якої є величний іконостас (1650) .

Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття ім. Й. Кобринського справедливо вважають перлиною культурного надбання не лише Прикарпаття а й України в цілому. В колекціях музею зібрано понад 30 тис. унікальних творів народного мистецтва. Ідея створення музею виникла ще в кінці XIX століття.

Чимала колекція писанок у Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й.Кобринського, а також велика пошуково-збиральницька робота його працівників дали можливість відкрити в Коломиї у 1987 році окремий і поки що єдиний у світі, музей Писанки.

Косівський музей народного мистецтва і побуту Гуцульщини, як відділ Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й.Кобринського був відкритий в 1969 році.

Долинський краєзнавчий музей „Бойківщина” Омельяна і Тетяни Антоновичів - один з наймолодших у карпатському регіоні - заснований у 1998 році. Музей має відділи природи, історії, етнографії, сакрального мистецтва

Історико-меморіальний музей Степана Бандери - лідера ОУН, натхненника УПА, ідейні переконання якого стали прикладом незламної волі у безкомпромісній боротьбі за незалежність України.

Впродовж 2008 р. було відновлено родинний дім С.Бандери в Старому Угринові.

Івано-Франківський музей визвольних змагань Прикарпатського краю було урочисто відкрито 14 жовтня 1997 року. Його співзасновниками стали Івано-Франківська обласна рада та обласне товариство "Меморіал". Філія музею - Дем’янів Лаз, де під час розкопок в 1989 році було знайдено 524 останки галичан, знищених службами НКВД перед приходом німців в 1940-1941 роках.

Зупинимося більш детально на кожному з вищенаведених музеїв.

Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Йосафата