РОЗДІЛ 2. НАЦІОНАЛЬНА СПЕЦИФІКА СТРУННОГО ІНСТРУМЕНТАРІЮ УКРАЇНЦІВ

2.1. Зв’язок національної музики зі струнним інструментарієм: традиційні і запозичені музичні хордофони українців та їх функціонування.

У музичній палітрі культурного життя України одне з чільних місць належить народній вокальній та інструментальній музиці. Розмаїття музичного інструментарію, що існує на теренах України, зумовлене, насамперед, унікальністю її розташування. Знаходячись на перетині торговельних і культурних шляхів як у східно-західному, так і у північно-південному напрямках, наша культура увібрала в себе різноманіття як європейських, так і азійських рис культур. Це сприяло збагаченню духовного потенціалу нації, формуванню самобутнього характеру її культури. Особливо це позначилося на національному інструментарії, пісенній творчості, а також на конструкції музичних інструментів, їхньому строї та назвах. Епоха європейського Відродження викликала в Україні популяризацію передусім струнних інструментів, які почали використовуватися як у традиційному народному музикуванні, так і у світських академічних формах, заклавши основи сучасних ВНЗ.

У ІХ столітті у давніх слов’ян існували різні види мистецтва, які були пов’язані із обрядовими формами язичницьких релігійних вірувань, ритуальними діями, що склались в епоху суспільно-родового устрою. Пісні стародавніх слов’ян були супутниками їх повсякденного життя. Це були пісні календарного циклу, що відображали землеробну працю народу в різні часи року та сімейно-побутові, що супроводжували весільні та ритуальні обряди. Виконання цих обрядів супроводжувалися співами, грою на музичних інструментах, танцями з елементами театралізованих дій, що перетворювалися у яскраві ігри. За язичництва ігри були безпосередньою часткою богослужіння. Поступово ігри набували іншого характеру, їх проводили незалежно від язичницьких свят, і тому народ продовжував збиратися на них [32].

Світські і календарні свята супроводжувалися хороводами (гаївки, веснянки, русалії та інші), маршовою і танцювальною музикою (марші до ходи, вітальні, гопачки, козачки, коломийки, польки, вальси, аркани тощо). Для виконання цієї музики використовувалися практично усі хордофони.

Безумовно, на першому етапі свого виникнення музика була дуже примітивною. Спів був одноголосим, мелодії будувались на трьох-чотирьох звуках з опорою на мовні інтонації. Однак їх ритмічна структура була достатньо різнобічною, вона визначалась побудовою поетичного тексту, вільним асиметричним ритмом, між мелодією і словами існував тісний взаємозв’язок.

Стародавнім слов’янам були відомі інструменти різних груп: ударні та духові. Пісенне та інструментальне мистецтво стародавніх слов’ян народилось та розвивалось у тісному взаємозв’язку. Аналіз функціонування музичних інструментів та виконуваної на них музики, дає підставу стверджувати, що пісенно-танцювальна практика народу забезпечувала народження музичних інструментів, а музичні інструменти в свою чергу, закріплювали досвід пісенно-танцювального мистецтва.

У Київській Русі відбувався розвиток ремесл, що стали розподілятися за основними галузями. Це сприяло виникненню професії музичних майстрів. Гра на музичних інструментах вимагала систематичних занять, певних навичок, і музика стає ремеслом, професією. Народних музикантів, співаків, танцюристів почали називати скоморохами, які були основними носіями як народної, так і професійної музики. В їх середовищі створювались та удосконалювались різні музичні інструменти, поширювалась ансамблева гра. Музичний інструментарій київських скоморохів був достатньо різноманітним. Великою популярністю користувалися гуслі. Пізніше з’явився другий струнний інструмент, що став не менш популярним, ніж гуслі – це гудок.

З плином часу, зі зміною суспільно-економічних і культурно-побутових умов зазнає змін і функція музичних інструментів. Значна частина музичних хордофонів використовується в колективному виконавстві, традиція якого простежується в Україні ще за часів Київської Русі. Зачатками перших оркестрів та ансамблів можна вважати скомороші ансамблі та військову музику. Основу ансамблю скоморохів складали переважно струнні інструменти: гуслі, домри, гудки. Зображення інструментальних груп ми зустрічаємо і на фресках Софійського собору, і в пізніших іконописах та літературних джерелах. Музика періоду Київської Русі виконувала різні функції: вона супроводжувала різні церковні обряди, звучала на урочистих церемоніях та народних святах, при військових походах.

Саме з епохою становлення української нації пов’язується і час формування її основних визначників – мови, жанрів фольклору і музичного інструментарію. Саме у ХVІ – ХVІІ ст. формуються українська література, філософія, закладаються основи національної психології ментальності, різко зростає роль навчальних закладів і книговидавництва. Саме з періоду ідентифікування української нації активно проявили себе в культурі народу музичні традиції, зокрема й інструментальні. Найбільшого поширення набули ліра, гуслі, кобза-бандура, торбан, цимбали та інші.

«Гуслі» – є одним із найстаріших струнних щипкових інструментів слов’янського народу, вони відомі багатьом народам світу, також є народним інструментом росіян, чехів, словаків та багатьох інших народів. Про його побутування в Київській Русі свідчить і автор Нестор Літописець «Слова о полку Ігоревім», і фрески Софіївського собору. Гусельну традицію тісно пов’язують з прибалтійсько-скандинавською культурою канклес (кантеле) [47].

В Україні здавна використовувалося багато видів гусел, починаючи від "гусельної дощечки" – інструмента, відомого у східних слов'ян з середини першого тисячоліття. На зміну цьому народному примітиву прийшли інструменти з різними резонаторними ящиками: крилоподібні, шоломоподібні (гусла-псалтир), столоподібні (гусла-ящик). Назви інструментів пішли від форми резонаторного ящика, хоч між ними є різниця у будові, кількості струн, строї, способі гри і музичній функції.

Найдавніші і найпростіші гусла мають вигляд плоскої дощечки з натягнутими на неї струнами. Це гусла «крилоподібні» – інструмент скоморохів. Корпус гусел був довбаний, пізніше – клеєний, має вигляд крила, міг бути виготовленим з дощечки клена, верби, берези чи явора. На них грають бряцанням по струнах, і від цього звук голосний