2) спосіб звуковидобування і технічні можливості;

3) форми використання інструментів;

4) репертуар.

Усі інструменти до свого сучасного вигляду пройшли певні етапи еволюції. На початковому етапі розвитку вони були простими і примітивними, але в залежності від суспільно-історичних обставин, а також від зміни засад функціонування інструментів в музичній культурі, їхні форма та конструкції змінювалися.

Конструктивні удосконалення інструментів відбувалися еволюційним шляхом, під впливом європейських культур та внутрішніх суспільно-історичних та культурних факторів. Процес збільшення струн та приструнків відбувався дуже повільно, тому протягом століть спостерігалися різні форми інструментів. В процесі еволюції відбувається заміна горизонтального положення інструмента на вертикальне, симетричного положення грифу відносно корпусу на асиметричне внаслідок збільшення кількості струн на деці, заміна строю, поступове вилучення з ужитку ладкової гри і розширення технічних виконавських прийомів.

Від простого лука інструменти перейшли у три найбільш досконалі форми на зразок арфоподібних, цитроподібних та лютнеподібних. Усі інструменти були різні за формами та розмірами, менші інструменти, ті які можна було переносити, використовували мандрівні музиканти, а більші при дворах вельмож. Згодом з удосконаленням конструкцій, інструменти змінювали своє функціонування. Наприклад арфа, із збільшенням кількості струн, стала більшою за розмірами, і її, на відмінну від інших інструментів (бандури, кобзи, ліри…), вже не можна було переносити.

Порівнюючи розвиток бандури з іншими інструментами, можна сказати, що у період ХVІІІ–ХІХ ст. відбувалися переломні моменти в процесі вдосконалення фортепіано, арфи, гітари та інших, а для бандури, як і для інших народних інструментів – домри, балалайки, період активного розвитку починається з кінця ХІХ ст.

В період розвитку та становлення сформувалися найбільш поширені та зручні для використання будови інструментів, це наприклад: грушеподібний корпус (домра, балалайка, гітара); крилоподібний корпус (кокле, кантеле, каннель); човникоподібний корпус (канон, кюсле, гуслі; цимбали).

Також особливістю будови інструментів, окрім арфи (яка є двостороннім інструментом) є те, що вони є односторонніми інструментами, кількість струн у них різна, і натягнуті вони у арфоподібних та лютнеподібних вертикально, а в цитроподібних горизонтально. Ще однією особливістю інструментів є те, що для того щоб виконавцеві було зручно знаходити потрібні струни, на них роблять позначки (на арфі – струну «до» у кожній октаві позначають червоним кольором, струну «фа» – синім; для бандури – використовують різні помітки на деці). Слід відмітити, що струни низького регістру використовують з металевою обмоткою, а у деяких інструментах струни жильні чи капронові, тому і звук одних дзвінкіший і голосніший, ніж у інших. У деяких арф можуть бути обмотані перші 10-11струн, а от у таких інструментів як канель, кантеле струни використовують без обмотки. Також можна зазначити, що крайні струни у деяких арф та інших інструментів не перемикаються, так як у бандури – баси, а у деяких інструментів, наприклад, таких як канклес змінюється коло тональностей по цілому діапазону.

У більшості цитро- та лютнеподібних інструментів, як і у бандури, використовуються металеві струни, у арфоподібних струни – жильні чи капронові. Грифово-ладкові інструменти в цьому плані є гібридом, тому що використовують різні струни. Оскільки довжина струн у кожного інструмента різна, то відповідно і звук також різний.

Діапазон інструментів також змінюється. Найбільшим діапазоном є діапазон арфи і цимбал, від «С» великої октави до «G» 4-ї октави, у концертних інструментах ще більший. Бандура в порівнянні, має менший діапазон від «Cis» до «G» 3-ї октави, для «Львів'янки» від «C» великої октави до «A» 3-ї, і у концертної бандури: «C» великої октави до «A» 3-ї октави; а найменший діапазон мають прості цитроподібні інструменти, наприклад канель, кількість струн якого сягає від 7 до 13. Певною характеристикою цього інструменту, що відрізняє його від інших хордофонів є те, що йому доступна лише одна тональність, у кожного інструменту вона своя.

Для інструментів з перемикачами є споріднені бемольні тональності, оскільки у цих тональностях струни не перетискаються механізмом, тому відповідно звук дзвінкіший і має кращий тембр. Модернізовані інструменти цитроподібної форми мають перемикачі для хроматичного строю. Характерною тональністю для бандури є Es- dur. А найближче коло тональностей для бандури – G- dur, C- dur, Es- dur, B- dur, E-dur. У простій хроматичній бандурі без перемикачів основною тональністю є G- dur. Слід відмітити, що необмежене коло тональностей є у арфи, яка має схожу систему тонального перемикання, сім педалей, як у бандури сім перемикачів. Для бандури на основному ряду доступними будуть тональності до трьох бемолів і чотирьох дієзів. Звісно є інструменти харківського типу, що мають індивідуальні перемикачі.

Деякі з інструментів мають на один звук по дві, по три, а інколи і по чотири струни, (канель, цимбали…), тому звучання таких інструментів має значно більшу силу. Звісно фактура цих інструментів також за рахунок більшого діапазону і кількості струн є ширшою ніж у ладкових.

Оскільки багато хордофонів є спорідненими з бандурою, то у них відповідно є багато подібностей і відмінностей. Наприклад, такі інструменти, як арфа, гітара, домра, торбан, кобза, балалайка, так і бандура входять до групи струнно-щипкових інструментів, на яких грають сидячи, опираючи на плече притримуючи інструмент колінами, а кокле, кантеле, каннель, цимбали тримають на колінах або спеціальній підставці. При грі на бандурі, гітарі, домрі, балалайці сидять притримуючи інструмент двома руками, положення грифу між великим і вказівним пальцями. Граючи на бандурі бандуристи використовують всі пальці правої руки крім мізинця, а лівої руки лиш вказівний,