середній, безіменний граючи на грифних струнах, а використовуючи харківський спосіб гри ще й великий палець. При записі аплікатури кожен палець має свої позначення наприклад: пальці правої руки гітариста: великий палець – б; вказівний – у; середній – с; безіменний палець – п; лівої руки позначаються цифрами: вказівний – 1; середній – 2; безіменний – 3; мізинець – стрілочкою вверх. На таких інструментах як канель, кантеле, кокле, які мають свою певну специфіку, для гри використовують лише один вказівний палець обох рук, на який натягують металеві наперстки, що є аналогом штучних нігтів, якими грають на бандурі, а для гри на ладкових інструментах також використовують плектри чи медіатори. Єдиним інструментом на якому не грають нігтями є арфа, тут використовують суто пучковий звук. На тих інструментах, де використовують гусельний спосіб гри, права рука бряцає по всіх струнах, а ліва прикриває ті струни, що не повинні звучати в даному акорді.
Розглядаючи питання способу звуковидобування і технічних можливостей інструментів, слід сказати, що оскільки хордофони є струнно-щипковими, то їх в першу чергу поєднує щипок, що найчастіше використовується для гри. Спосіб звуковидобування пов’язаний із можливостями вільної вібрації струни. В середньому та нижньому регістрі її коливання є досить довгим, тому при ладових модуляціях чи зміні гармонії слід глушити струни ребром долоні чи пучкою пальців, оскільки в інструментів відсутні демпфер, звичайно окрім цимбал.
Звукова природа струнних інструментів мало пристосована до відтворення протяжних мелодій, тому мелодії кантиленного плану поєднуються з підголосками чи контрапунктом, що створює ефект заповненої фактури.
Основними штрихами у струнно-щипкових інструментів, що склалися в процесі розвитку, є леґато і стаккато. Українські бандуристи виробили багато прийомів гри, деякі з них запозичені у інших хордофонів, наприклад арфи та гітари, але більшість є природні бандурні способи гри і виконавські прийоми. Подібно виконуються як в бандуристів так і в інших лютне- та арфоподібних інструментів – леґато, арпеджіо, ґлісандо, стаккато, трелі та інші. У гітариста основний спосіб звуковидобування є апояндо (гра з опорою) і тірандо (гра без опори на сусідню струну). Основними прийомами гри на бандурі є щипок, удар, характерними є також ковзання по струнах, тобто ґлісандо. Цей прийом притаманний традиційному епічному репертуару бандуристів, його також широко використовують й інші багатострунні інструменти (арфа, кобза, торбан…). Ґлісандо можна використовувати як одинарне, так і терцове, різними способами. Одним або двома пальцями правої руки опираючись на пучку або на ніготь, або ж, якщо використовувати цей прийом на харківській бандурі, можна грати пальцями обох рук одночасно у різних напрямах.
Можна зазначити, що у більшості інструментах використовують швидкі гамоподібні, короткі і довгі, низхідні і висхідні пасажі з елементами хроматичної гами, арпеджіо.
Природним для струнних інструментів є акордова фактура. Досить розвинена техніка гра обома руками подвійних нот (терцій, секст, октав) та акордів і їх обернень. Розповсюдженим способом гри для бандури і для арфи є арпеджіато акордів.
На сучасній бандурі також можна грати октавні флажолети. Дуже добре флажолети звучать на арфі та гітарі: на одній струні та на декількох струнах, наприклад – квартові, квінтові, октавні та акордові флажолети. На бандурі флажолет можна заграти лиш на одній струні, акордові флажолети не використовуються, але їх можна замінити темброво, арпеджованими акордами у високому регістрі. Флажолети на арфі видобувають дотиком вказівного пальця правої руки або дотиком м'якої частини долоні лівої руки до струни.
Віртуозні можливості багатострунних інструментів наприклад, цимбал, арфи досить своєрідні. На них можна грати широкі інтервали, акорди, які можуть складатися із 13 звуків, розтягнення пальців при грі зазвичай більше, ніж на бандурі. Можна добувати пасажі з арпеджіо, ґлісандо, ґлісандо на одному звуці. Широкі технічні та художньо-виразові можливості бандури є подібними до арфоподібних та лютнеподібних. На бандурі також можна грати мелізми, які підкреслюють інтонаційні особливості дум, форшлаги, морденти, групето, трелі, тремоляндо. Тембровим ефектом також є тремоло, а також використання звукових ефектів гри біля підставки, за підставкою, ударно-шумових та акустично вібраційних прийомів, які часто використовують у сучасних творах.
На бандурі не можна грати піццікато, цей прийом використовується переважно у лютнеподібних – гітари, домри, балалайки та інших. Використання репетицій на бандурі є одним із нелегких прийомів, що використовується дуже рідко. Швидше можуть використовуватися репетиції обома руками по черзі, з використанням подвійних звуків на верхньому ряду. Так як проходить репетиція на арфі, де перестроюють струни в енгармонічно рівні звуки за допомогою педалей.
Ще одним прийомом гри є фламенко, яке широко використовується на гітарі. На становлення нього вплинули іспанська та циганська манери виконання. Фламенко на гітарі – це мелодії, що чергуються з акордами, тобто імпровізація. На бандурі цей стиль виконання можна прирівняти до епосу, дум, історичних пісень, що є не аналогом, а подібним у виконанні.
Як на бандурі, так і на інших хордофонах можна грати акорди та виконувати 1, 2 чи 3 мелодії одночасно. Певною відмінністю є запис нот. Наприклад для гітари нотуються в скрипковому ключі вище октавою дійсного звучання, а для бандури як грається, так і записується. Деякі з хордофонів є транспонуючими інструментами, наприклад, та ж сама гітара. Також позначаються у ладових інструментах римськими цифрами лади, а струни арабськими, обведені колом. Для хордофонів не є характерні раптові модуляції і надмірний хроматизм. Тембрально-акустичні можливості та прийоми гри розширюють виразові палітри інструментів.
Значна кількість народних хордофонів
