мала 5 струн, що були натягнуті слабо, тому звучали тихо. Пізніше поставили вертикальну міцну опору. Конструкція такої арфи була розповсюджена у ХVІІ – ХVІІІ ст. Для того, щоб добитися сильнішого звучання, до арфи прикріпляли висушений гарбуз або видовбували резонатори, закриті тонкою декою. Арфу оздоблювали різноманітною декорацією: золотом, мозаїкою, різьбою, скульптурними барельєфами. Як арфу, так і багато інших хордофонів, прикрашали різними візерунками на деці, наприклад інкрустованою головкою на грифі у вигляді змії. Ці прикраси збереглися і до наших часів. Сучасну бандуру також прикрашають різними рослинними орнаментами чи портретом Шевченка.
Слід згадати також лютню, яка була популярною у всіх музичних культурах світу. В Україні різновидом лютні є кобза, яка відрізняється від європейської лютні прямою головкою грифу (у лютні завернута головка грифу), також на відмінно від кобзи у лютні могли бути подвоєні струни. Найбільш популярною в групі щипкових хордофонів є гітара. Правда, в епоху Відродження гітара поступається в популярності віолі і лютні.
Гітара до свого сучасного вигляду пройшла також певні етапи розвитку. Деякі дослідники відносять початок родоводу гітари до античних часів. В давні віки гітару, арфу, лютню використовували мандрівні музиканти.
Перші сторіччя в гітари було всього 4 струни. Потім з’явилася і 5, причому п’ятиструнна гітара мала 9 струн, першу струну, на якій в основному виконувалася мелодія, залишали одинарною, а інші здвоювали. Подвійні струни додавали гучність гітарі, але незручність у настроюванні інструмента змусила гітаристів відмовитись від здвоєних струн. Згодом до гітари додали ще одну басову струну, у результаті чого, вона стала класичною 6-ти струнною гітарою.
У середині ХІХ століття французький гітарист Наполеон Кост додав до класичної гітари 7-му струну. В цей час кількість струн у гітари постійно змінювалася, як і форма. Наприклад: гітара у формі ліри – конструкції Дженаро; гітара – Хосе Порселя; гітара конструкції Ріттера, також гітара з збільшеним чи зменшеним резонатором. Кількість струн у гітари досягнула до 20. Але в багатострунній гітарі виявили серйозні недоліки: гриф став широким і незручним, тому стали додавати ще один: для основних струн і для допоміжних. Струни з двох грифів сходилися до однієї підставки. Існував навіть інструмент із 3-ма грифами і з 23-ма струнами. Але допоміжні струни на додатковому грифі під час гри резонували, а гітарист не міг приглушити ті, що не мали звучати, оскільки гітара, арфа, бандура та деякі інші хордофони не мають демпферів. Ці недоліки змусили конструкторів відмовитися від спроб збільшення кількості струн і додаткового грифу.
Гітара, як і бандура, складається з корпусу, верхньої і нижньої деки, грифу, на якому закріплюються струни. Верхня дека має резонуючий отвір і підставку, що закріплена на деці. У гітари підставка з кнопками, на яких закріплюються струни, а в бандури підставка з отворами, крізь які проходять струни, а закріплюються вони у нижній половині деки. Нижня дека гітари має дещо випуклу поверхню, як і дека бандури «Львів’янки». Гриф гітари має 19 ладів прикріплених до корпусу спеціальним гвинтом, яким можна регулювати висоту грифа. На верху грифа знаходиться, як і в бандури, головка з кілками для настройки струн. Бандура на перших етапах еволюції таж була ладковим інструментом, оскільки бандура є спорідненою з багатьма грифовими інструментами, в тому числі із гітарою, то її форма, гриф і корпус також була подібною до неї, але в процесі розвитку вона зазнала вдосконалень і стала неладковим інструментом. Як гітара, так і бандура, є хроматичними інструментами, проте в гітари хроматизм проходить по ладках, а в бандури за допомогою приструнків. На сьогоднішній день існує кілька різновидів гітари: 1) семиструнна рос. гітара; 2) іспанська 6-ти струнна гітара; 3) гавайська гітара; 4) електрогітара (з металевими струнами); 5) джаз-гітара з металевим корпусом; та кілька різновидів бандури: 1) діатонічна; 2) чернігівська хроматична; 3) львівська хроматична; 4) київська хроматична; 5) хроматична бандура 6) харківська «Полтавка» (її варіант – струни як у гітари капронові, корпус з пластика).
Як бандуру, так і арфу також почали реконструювати, тоді коли вона стала оркестровим інструментом. ЇЇ роль в оркестрі була не так динамічна, як темброво-барвиста. Потрібно було розвинути технічні можливості арфи шляхом її вдосконалення, розширити діапазон і зробити доступними усі тональності. Конструктори знайшли спосіб змінювати висоту звучання струн. Спочатку висоту струн змінювали ручним способом, перестроювали спеціальними крючками, закріпленими на корпусі. Оскільки це було незручно крючки змінили на педалі, які змінювали висоту кожної струни на півтону. І тільки у 1801р. була розроблена конструкція арфи французьким майстром Себастьяном Ераром, який знайшов спосіб швидко змінювати довжину струн і висоту звуків. Арфа Ерара має сім ножних педалей, із зарубками розташованими внизу арфи.
Арфа складається з резонаторного корпусу, з шийки між декою, колонки в якій розміщені важелі механізму перестройки, і з'єднуючої їх в верхній частині дуги з колонкою і дисками педального механізму. Кожна з семи педалей може фіксуватися у трьох положеннях і регулює висоту визначеної струни по цілому діапазону. У кожної з педалей є три зарубки. Коли педаль на початковому своєму положенні, коли педаль зісковзує на одну зарубку (натиснута до половини), струна вкорочується і звук підвищується на півтонна, коли педалі переходять на другу зарубку (педаль натиснута до кінця) підвищується на тон. Перестроївши потрібні ноти, на арфі можна отримати всі тональності. Арфу можна настроювати енгармонічно і пентатонікою. При записі нот,