Великих змін зазнали інструменти в сучасному світі. Це, наприклад гітара, яка стала взірцем для інших електроінструментів. Майже відразу слідом за гітарою конструктори стали електрофікувати й інші струнні інструменти – домру, мандоліну, арфу, бандуру, але жоден з них не знайшов такої популярності, як електрогітара, і зараз їх можна зустріти лише в оркестрах з електроінструментів. Електробандура зроблена К.Новицьким і В.Кушплером на поч. 70х р. ХХ ст. була сприйнята з подивом і не мала подальшого розвитку. В той час електрогітара була досить популярним інструментом і стала родоначальницею нового жанру естрадної вокально-інструментальної музики. Хоча електрогітару не сприйняли виконавці класичних добутків, акомпаніатори стародавнього рос. романсу, циганські музиканти, проте у вокально-інструментальних ансамблях, в естрадних оркестрах і в деяких різновидах джазу вона знайшла своє місце.

Також яскравим прикладом змін ХХ ст. став електрокантеле, музика якого значно відрізняється від звичайного фіно-балтійського кантеле. На електрокантеле, як і на електрогітарі, виконують експресивну музику, джаз, рок- і поп-музику, а також сучасну класичну і латинську музику. На цьому інструменті грають як чоловіки, так і жінки. Також дуже популярним стало поєднувати його із ударними інструментами, і електро-бас-гітарою, також використовують в камерних ансамблях, дуетах, де поєднують з електронною музикою (фонограми).

На жаль на сьогодні поширеними є інструменти, які вибули із вжитку, а зараз є музейними експонатами, це наприклад торбан (ХІХст.), кобза. Гуслі - які збереглися тільки у пн. районах Білорусії та Росії, а на інших територіях гусельні традиції зберігались аж до ХІХ – ХХ ст.

Отже, аналізуючи ряд вдосконалень інструментів, що відбувалися в площині зміни конструкцій, тобто форми, засад хроматизації, яка здійснювалася шляхом збільшення кількості струн, які замінювали з волосяних і жильних на металеві, розширення діапазону, створенням системи тонального перемикання (окрім гітари), створення сімейств інструментів, варіантів електроінструментів дозволяє зробити важливий висновок про те, що ці зміни безпосередньо залежали від суспільно-історичних обставин. Значні переваги нових конструкцій сприяли підвищенню професійного рівня виконавства, розширенню технічних можливостей бандури. Деякі з інструментів наприклад: арфа, кантеле, канон, кюсле та інші, на відмінну від бандури та гітари, втратили своє значення як вокально-інструментальний інструмент, їх вже не використовують для супроводу голосу. Сучасний етап дозволяє використовувати інструменти як суто національні, що побутують не тільки як сольні та акомпануючі, а розширення технічно-виконавських можливостей хордофонів дало змогу залучати їх також до оркестрів, однорідних ансамблів і поєднувати з іншими інструментами в широкій стильовій творчій панорамі.

Висновок

Історія розвитку різних музичних інструментів свідчить про перейняття ними досвіду раніше сформованих інструментальних культур. Бандура, засвоюючи художньо-виражальні можливості і відповідні засоби їх втілення з практики інших інструментальних культур, поступово осягала свої власні, специфічні музичні характеристики.

Стрімкий розвиток бандури як сольного так і ансамблевого інструмента, утверджується участю на всеукраїнських та міжнародних конкурсах та фестивалях. Продовжують відновлюватися традиції автентичного мистецтва, відкриваються кобзарські школи, розширюється мережа навчальних закладів та наявність класів бандури та форм ансамблю у всіх ланках професійної музичної освіти, створення оригінального репертуару, налагодження серійного виробництва удосконалених конструкцій.

Висновки

За довгий час функціонування культура українського народу охопила широке коло різноманітних мистецьких явищ. Одним із найцікавіших феноменів музичного життя нації протягом довгого історичного періоду є символ України – кобза-бандура.

Формування і побутування музичних інструментів у художній практиці народу завжди носило історичний характер. Зміни у суспільно-політичному житті українського народу, у мистецькій атмосфері суттєво впливали на формування інструментарію кобзарів, на сферу побутування бандури та репертуарні особливості.

Виконавське мистецтво кобзарів – бандуристів у своїй основі завжди об’єднувало такі фактори, як наявність розвинених традицій гри і співу, типового інструментарію та оригінального репертуару.

Народні музичні інструменти трактуються, перш за все, як традиційно використовувані народом. Музичні інструменти відображають складну систему уявлень народу та епохи. Їх стрій, звукоряд, темброва характерність, динамічні і технічно-виконавські можливості, а звідси і конструкція, матеріал, форма, спосіб звуковидобування, пов’язані зі всією стильовою системою народної інструментальної музики. Неможливо зрозуміти особливості інструмента без вивчення його у тісному зв’язку з виконуваною на ньому музикою.

У процесі еволюції, вдосконалення і поширення серед різних соціальних верств народні музичні інструменти набували різних функційних ознак.

Спроб систематизувати музичні інструменти було багато. Але не всі вони були науковими і зручними для користування, оскільки не мали єдиних і притому логічних критеріїв поділу інструментів на відповідні групи. Вводиться система індексації музичних інструментів, яка полегшує їх групування. В Україні проблемами класифікації народної інструментальної музики, музичних інструментів займаються провідні вчені І.Мацієвський та А.Іваницький, які запропонували жанрову класифікацію народно-інструментальної музики. В основу цієї класифікації покладено погляд на «жанр як реалізацію функцій в структурі».

Загальноприйнятою і найбільш досконалою вважається класифікація Е.Горнбостля – К.Закса. В основу класифікації покладено такі основні критерії для характеристики музичного інструмента як джерело звуку, спосіб звукоутворення і конструкція. Система Е.Горбостля та К.Закса розподіляє також музичні інструменти на групи, підгрупи, розряди, підрозряди. Відомості про класифікацію музичних інструментів поділені на чотири групи залежно від джерела звуку: ідіофони – джерелом звуку є маса самого інструмента, який звучить за рахунок вібрації ударом чи щипком; мембранофони – джерело звуку є вібруюча мембрана; аерофони – джерелом звуку є стовп повітря, замкнений у