Хордофони в класифікації Е.Горбостеля та К.Закса мають вагоме значення та ґрунтуються на принципах спорідненості чи відмінності одного типу (арфоподібного, лютнеподібного, цитроподібного) музичного інструмента від іншого, тобто за параметрами – форма (симетрична, асиметрична, і відповідно ним – грушоподібна, крилоподібна, столоподібна) конструкція, стрій, спосіб гри, репертуар, манера виконання та ін. В свою чергу хордофони поділяються на такі підгрупи: щипкові – гуслі, кобза, бандура, торбан та ін.; смичкові – гудок, скрипка, бас, смичкова ліра; ударні – цимбали. Характерними ознаками цих інструментів (щипкових, смичкових, ударних) можна вважати: темброві особливості – спосіб звуковидобуванняпо струнах (молоточком, щипком – пальцем, плектром, медіатор, нігтем, ведення смичка, клавіатура), діапазон інструментів (залежний від кількості струн та строю), матеріал струн (жильні, металеві, капронові), форма інструмента; конструктивні ознаки (співвідношення довжини грифу і основної коробки, величини та ширини, товщини деки), стрій інструментів (діатонічні, хроматичні, з системою тонального перемикання).

Серед найбільш популярних хордофонів, що побутують на території Європи та Азії є арфоподібні, цитроподібні, лютнеподібні. Спосіб тримання інструмента, специфіка видобування звуку, при якій гриф не виконує своєї основної функції вкорочення струн, як у лютнеподібних інструментів, фіксація приструнків на верхній деці, а також манера гри, дають підстави вирішити, що лютнеподібний інструмент був не єдиним вихідним типом у виникненні бандури. У процесі його гібридизації з іншим – цитроподібним інструментом, унаслідок довготривалої еволюції він спричинився до виникнення нового струнно-щипкового інструмента, який ми тепер називаємо бандурою.

Бандура, як щипковий хордофон, в системі класифікації Горбостеля – Закса є інструментом з такими цифровими показниками: 321.32-5 – шийкові лютні (класифікація), всі інші характеристики ідентичні до характеристик балалайки, гітари; цифра 5 – гра пальцями. Зважаючи на конструктивні особливості бандури – гібридним зразком лютнеподібного та цитроподібного інструмента, з домінуванням ознак останнього, її типологічними ознаками є: асиметрична грушоподібна форма, довгий гриф з 12-14 струнами, опукла дека з розміщеними по ній паралельно розташованими приструнками (30-40), що становлять типову ознаку бандури. Ладкова гра на бандурі відсутня, натомість бандури харківського типу дозволяють грати на площинах басів і приструнків обома руками.

Кобза-бандура була поширена з ХVІ ст. по всій території України. У ХVІ ст. була популярною серед козацьких старшин, воїнів на Запорізькій Січі. Бандура користувалася попитом при царських дворах Петра І. З ХVІІ ст. бандура вийшла з ужитку вищих верств і стала мандрівним інструментом, на ній грали в основному кобзарі-сліпці. Після указу Катерини ІІ бандуристи об'єднувались у цехи та братства. В цей час відбувається формування професійної культури і основних виконавських шкіл, які функціонували на певних територіальних губерніях – чернігівська, полтавська, харківська школи, які відрізнялися одна від одної формою і строєм інструментів, манерою їх тримання, способом гри і репертуарними особливостями.

Бандура з виникненням професійних об’єднань, почала набувати свого розвитку. Великим поштовхом до вдосконалення бандури стала хроматизація, яка здійснювалася шляхом збільшення кількості струн, заміни із жильних на металеві, зміни форми та конструкції, механізм перемикання тональностей, хроматичний звукоряд. Еволюція та вдосконалення бандури, її хроматизація стали тією основою, на якій сформувалось академічне, професійне сольне та ансамблеве мистецтво.

Бандура є автохтонним, національним інструментом українців, оскільки вона виникла на Україні, а її традиції передаються з покоління в покоління. Універсальністю інструменту є те, що усі етапи своєї еволюції вона пройшла на цій території, де сформувалася специфіка оригінального репертуару. Бандура є сольним, ансамблевим та оркестровим інструментом, на якому можна виконувати народну, професійну, академічну, сучасну, класичну музику як оригінальну так і перекладені твори. В репертуарі сучасних бандуристів також є традиційні епічні твори (історичні пісні, думи, балади).

Оскільки багато хордофонів є спорідненими з бандурою, то у них відповідно є багато подібностей і відмінностей. У процесі еволюції історичні прототипи бандури (лютне і цитроподібні) зберегли типову для вертикальної цитри (гусел) техніку гри, спосіб звуковидобування і глушення струн. Поява приструнків відкрила новий етап у встановленні і розвитку українських автохтонних інструментів (зокрема бандури), які не мають аналогів у світовій музичній культурі. Вдосконалення хроматизації інструментів здійснювалося шляхом збільшення кількості струн (використовували жильні, капронові чи металеві, від чого звук дзвінкіший і голосніший), розширенням діапазону та створення системи тонального перемикання, що значно розширило технічно-виконавські можливості. Бандура є спорідненою з цитро-, арфо- та лютнеподібними інструментами, зокрема, з гітарою, гуслями та арфою, оскільки в них багато спільного, наприклад: відсутність демпферів, подібний спосіб звуковидобування, вертикально натягнуті струни, схожість системи тонального перемикання (за винятком грифово-ладкових інструментів – гітара), подібні технічні можливості (арпеджовані акорди, арпеджіо, пасажі глісандо, гамоподібні, короткі і довгі, низхідні і висхідні пасажі з елементами хроматичної гами, трелі та інші).

Сучасне бандурне мистецтво визначене як важлива невід’ємна частина української музичної культури що знаходиться у постійному розвитку: вдосконаленні інструментів, розширюється репертуар, з’являються нові виконавці.

Сучасний етап розвитку бандурного мистецтва базуючись на прадавніх традиціях, позначений суттєво-новими тенденціями, що сформувалися ще в річищі культурологічного середовища 60-90-х р., визначаються насамперед, удосконаленням конструкції бандури та розширенням репертуару.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Баран Т. Українські концертні цимбали і споріднені з ними музичні інструменти народів світу / Т. Баран // Народна творчість та етнографія ISSN 0130-6936, – №1. [З історії науки, культури та побуту]. – 2000. –С. 25-32.

2. Баран Т. П’ятий світовий конгрес цимбалістів у Молдові / Т.Баран // Народна творчість та етнографія ISSN 0130-6936, – №4. – 2000. – С.141-143.

3. Булик