А.Іваницький сучасну народну інструментальну музику поділяє на три грипи:

1) кобзарсько-лірницьке мистецтво;

2) музика «до танцю»;

3) нетанцювальна музика. [39].

Термін «класифікація» А.Іваницький розглядає як завдання формальної логіки, теорії груп, дії, що ведуть до утворення системи класів. Класифікуючи інструментальну музику він пропонує такий поділ:

1) танцювальні і нетанцювальні мелодії;

2) танцювальні – на традиційну українську народну музику і напливову (запозичені танці від інших народів), нетанцювальні – на ритуальну та музику для слухання;

3) традиційну музику поділяє на козацько-гопакові та коломийкові мелодії (тобто за структурою ритміки);

4) Напливову музику – на дводольні і тридольні мелодії.

Народні музичні інструменти за їх функціями А.Іваницький поділяє на індивідуально-любительські та ансамблеві [22]. Основу цієї класифікації було закладено К.Квіткою. Вона передбачає вивчення місця музики і функції музичних інструментів у побуті народу. До найвідоміших індивідуально-любительських інструментів він відносить сопілку, дримбу, трембіту. До ансамблевих відносить скрипку, бас (басоля), цимбали, бубон. Скрипку можна вживати і як індивідуально-любительський інструмент. Характеризуючи народні музичні інструменти, що побутують на території України, потрібно дотримуватися класифікації визначальними ознаками якої є: джерело звуку і спосіб звуковидобування. Подальша градація музичних інструментів відбувається у відповідності з особливостями їх конструкцій. Згідно цієї класифікації українські народні музичні інструменти поділяються на чотири групи: духові, струнні, мембранні, самозвучні. Кожна з цих груп, у свою чергу, розподіляється на види і підвиди.

Група І. Духові інструменти (аерофони).

Джерело звуку – струмінь повітря, замкнений у каналі стовбура інструменту.

Підгрупа 1.

Флейтові – повітряний струмінь при вдуванні розтікається у гострий край стінки стовбура, від чого стовп повітря у каналі коливається і утворює звук.

Вид 1. Поздовжні флейти:

А) відкриті – стовбур інструменту відкритий з обох боків – мала флояра (фрілка, зубівка, теленка);

Б) свисткові – у верхню частину стовбуру вставлена дерев’яна втулка, яка утворює щілину, через яку повітряний струмінь направляється на гострий зріз звукового отвору – сопілка.

Вид 2. Багатоствольні флейти – набір трубок різної довжини (але однакової товщини) з одним отвором і другим закритим кінцем – свиріль (кувиці).

Підгрупа 2.

Язичкові – збудження стовпа повітря у каналі стовбуру і приведенні його у стан звучання проводиться за допомогою вібруючого перервича – язичка.

Вид 1. – з язичком, що б’ється – коливання повітряного стовпа відбувається за допомогою вібратора, що розташований у верхній частині стовбуру – ріжок (жалейка), дуда (коза);

Вид 2. – з подвійним язичком – сурма.

Підгрупа 3.

Мундштукові – збудження коливання повітряного стовпа викликається вібруючими губами, прижатими до верхньої частини стовбура чи до мундштука інструмента – трембіта, козацька труба.

Група ІІ. Струнні (хордофони)

Джерело звуку – натягнута струна.

Підгрупа 1.

Щипкові – звуковидобування здійснюється за допомогою плектра, щипком пальців, бряцанням – гуслі, балалайка; грифові – кобза, домра, бандура.

Підгрупа 2.

Смичкові – звук видобувається шляхом тертя об струну волоссям смичка – скрипка, басоля, козобас.

Підгрупа 3.

Фрикційні – звуковидобування здійснюється за допомогою тертя об струну дерев’яного колеса – ліра.

Підгрупа 4.

Ударні – звук видобувається ударом молоточка по струні – цимбали.

Група ІІІ. Мембранні (мембранофони).

Джерело звуку – вібруюча мембрана.

Підгрупа 1.

Ударні – звуковидобування здійснюється за допомогою удару по мембрані пальцями, кистю руки, паличками, колотушкою.

Вид 1. З визначеною висотою звуку – літаври (тулумбаси).

Вид 2. Без визначеної висоти звуку – бубон, бухало (великий барабан).

Підгрупа 2.

Фрикційні – звуковидобування здійснюється за допомогою тертя пальців по волосяному пучку, що закріплений у мембрані – бугай.

Група ІV. Самозвучні (ідіофони) .

Джерело звуку – маса самого інструменту або його деталей, які звучать за рахунок вібрації ударом чи щипком.

Підгрупа 1.

Щипкові – звук видобувається за допомогою защипування металевого язичка – дримба.

Підгрупа 2.

Ударні – видобування звуку здійснюється ударом пруга, колотушки чи взаємного удару – підкова (трикутник), тарілки.

Отож, згідно цієї класифікації музичні інструменти умовно можна поділити на такі групи: духові, струнні, ударні та пневматично язичкові. До групи струнних треба віднести: щипкові – кобза, бандура, цитра, лютня, торбан, гітара, домра, арфа; смичкові – скрипка, басоля, козобас; фрикційні – колісна ліра; ударні – цимбали.

Отже, як показує аналіз усіх вище наведених систематик і класифікацій музичних інструментів, від найдавніших до системи класифікації Е.Горнбостля – К.Закса, хордофони у всіх класифікація розглядають за джерелом звуку та поділяються на щипкові, смичкові, ударні. Українські вчені музикознавці, етноорганологи користуються загальноприйнятою класифікацією Е.Горнбостля – К.Закса, яка є найбільш досконалою, і знайшла широке визнання. Та все-таки єдиної загальноприйнятої системи класифікації музичних інструментів поки що не існує. Закордонні і сучасні інструментознавці продовжують роботу з подальшого уточнення класифікацій.

1.2. Українські народні інструменти в системі класифікації Е.Горнбостля – К.Закса.

В основу класифікації Е.Горнбостля – К.Закса покладено такі основні критерії для характеристики музичного інструмента як джерело звуку, спосіб звукоутворення і конструкція. Ці критерії в свою чергу поділяються на специфічну низку ознак:

· форма (симетричні і асиметричні форми на зразок цитри та лютні);

· конструкція (казаноподібні, однобічні і двобічні);

· стрій (первісна нетемперованість давніх і ладово-інтонаційність пізніших типів музичних інструментів);

· спосіб гри (велика група ознак пов’язаних зі звукоутворенням та виконавськими прийомами гри);

· репертуар (особливості мелосу, що випливають з будови і способу гри на даному інструменті), система ознак і чинників органологічного (тембр, акустика) та органофонічного (техніка звукоутворення, штрихи) типів.

Керуючись сучасними науковими вимогами, зокрема класифікацією Е.Горнбостля – К.Закса, подаємо відомості про класифікацію музичних інструментів [47], поділені на чотири групи залежно від джерела звуку:

І. Самозвучні (ідіофони від грец. – свій своєрідний звук, який створюється переважно