а) з визначеною висотою звуку: дзвони, дзвіночки (заг. – укр. – дзвін, дзвінок, дзвіночок; гуц. – «коло коли», «колокіу», «колокірец», «дзвінок», «дзвоник»; зак. – «дзвоники», «колокули»; дзвони – Н. –S. – 111.242.122; дзвіночки –H. – S. – 111.242.222. – В) – це ударні підвісні язикові ідіофони. Розрізняють великі, середні та малі дзвони і дзвіночки.

б) без визначеної висоти, тобто ті, що дають шуми:

«Било» (польськ. – « klepadlo», хорв. – «klepetalo», чеськ. – «klepak», гуцул. – «било», бойк. – «клесачки» (H. – S. – 1.111) – це відомий ще з старослов'янських часів дерев'яний ударний ідіофон у формі підвішеної на спеціальній рамі, по якій ударяють двома спеціальними молоточками.

«Підкова» – металевий ударний ідіофон – історичний попередник сучасного трикутника ( H. – S. – 111.211).

«Калатало» – ( гуц. – «торохкавка», бойк. – «калатавка» ( H. – S. – 111.11) – це коротка дощечка з ручкою, на верхньому кінці якої закріплений рухомий дерев'яний молоточок, який при помахуванні усім корпусом інструмента утворює голосне «калатання».

«Тарілки, тарілочки» (–H. – S. – 111.142) – прикріплюється до корпуса мембранного барабана, що служить основою для ударів по ній металевим прутиком чи іншою металевою тарілкою.

До цієї групи можна віднести також так-звані «псевдо інструменти» побутової сфери: різні баняки, каструлі, сковороди, глиняні та скляні посудини, частково заповнені водою та інші.

1.2. – Щипкові .

«Дримба» – (європ. – «варган», гуц. – «дремба», дрімота», «зубанка», «жидівська арфа» ( Н. – S. – 121.221.) – язичково-щипковий ідіофон, який складається з металевої підківки, що закінчується з одного боку сильнозавуженим відкритим проміжком, через який проходить прикутий до задньої стінки кросенець металевий язичок.

Фрикційні ідіофони ( 1.2.) інша назва підгрупи – народні ідіофони, де звук видобувається тертям: «деркач», «рубель» і «качалка», «пральна дошка», «гребінь», «пилка» та інші.

«Деркач» – (бойк. – «траскотало», польс. – «terkolka») – ударно-шумовий ідіофон (Н. – S. -112.24.), що становить собою дерев'яну раму, укріплену на ручці-осі й сполучену з нею гнучкою пластинкою, яка при обертах рами проскакує і утворює при цьому характерний голосний тріск.

«Рубель і качалка» – (Н. – S. – 111.2) – побутове начиння для прасування білизни. Звук видобувається шляхом тертя гладкої качалки по гофрах рубля.

Ідіофони, що струшуються (1.23.), (бубенці, шарахуни, тарілочки і бубенці).

«Колокільці» – ( заг. – укр. – «бубонці», поліськ. – «шелести», «шелегінди», «шарахуни» (Н. – S. – 112.13; 112.111) – кулясто подібні металеві закриті посудинки із прорізами, наповнені шротинками.

ІІ. Народні мембранофони (перетинкові або мембранні) – підгрупа народних інструментів, де джерелом звуку служить мембрана.

2.1. Ударні з визначеною (тулумбаси) і без визначеної висоти звуку (решітко, барабан).

2.2. Щипкові (африканські барабани, в українській традиції аналогів нема).

2.3. Фрикційні («бугай», «бербениця»).

2.4. Мирлитони – джерело звуку коливання мембрани і людського голосу («очеретина», «гребінець»).

В українських традиціях зустрічаються такі мембранофони:

Барабан – (зах. – укр. – «бубон з тарілкою», бойк. – «бубен») –двомембранний ударний мембранофон (Н. – S. –211.212.1–921+111.142) – великий та малий різновиди двомембраного барабана, на якому грають вдаряючи «довбешкою» по шкіряній мембрані у співвідношенні з ударами металевим прутиком або прикріпленій до корпуса інструмента більшій тарілці.

«Тулумбаси» – («тулумбас», «літаври»), (Н. –S. –211.212. 1–921) – звук утворюється внаслідок ударів двома «довбешками» по двох мідних казанах, обтягнутих шкірою, цей інструмент широко використовували у козацькому побуті.

«Решітко» – (академ. – «тамбурин», чеськ. – «biben», хорв. – «bebn», полт. –«бубна наша» (Н. – S. - 211. 311 – без брязкальця, та 211.311+112.111 – з брязкальцями) – це народний різновид одномембранного бубона-тамбурина з брязкальцями у вигляді маленьких тарілочок.

«Бугай» – (заг. – укр. – «бугай», «барило», «барильце», закарп. – «цеберко»), (Н. –S. – 232.11. – 92) – шнуро-фрикційний інструмент, що має вигляд барила, закритого з одного боку шкіряною мембраною і наклеєним на неї пучком кінського волосу.

ІІІ. Народні хордофони (струнні) Розглядаються не всі інструменти, оскільки більш детальний огляд подається в наступних розділах. – друга за чисельністю після аерофонів і найважливіша за функцією в народному побуті група традиційних музичних інструментів. Джерело звуку – струна, що коливається. Зазвичай народні хордофони поділяють на такі підгрупи:

3.1 Щипкові (гуслі, кобза, бандура – 321.32, торбан);

«Кобза» – в українській традиції – це лютня грушоподібної форми (Н. – S. –321.311–5);

«Торбан» – (європ. – «teorba», італ. – «tiorba», польськ. – «teorban», «torban») – інструмент побутував при дворах польських королів та шляхти, а також українських гетьманів (Н. – S. –321.311–5), за деякими даними – різновид басової європейської лютні–теорби.

«Гуслі» – ( Н. – S. –314.122–5) – давньоукраїнський цитроподібний щипковий інструмент групи народних хордофонів.

3.2. Смичкові–фрикційні (гудок, скрипка, бас, колісно-клавішна та смичкова ліри);

«Гудок» – давньоукраїнський три–, а за деякими джерелами – чотириструнний смичковий інструмент (Н. –S. –321.32–71), один з імовірних слов'янських прототипів сучасної скрипки.

«Бас» («Басоля») – струнно–смичковий інструмент басово–тенорового регістру з родини смичкових (Н. – S. -321.322-71), використовуваний у народній традиції здебільшого у три–, рідше, дво–, і ще рідше чотириструнному варіантах.

«Колісна ліра» – (сх. – укр. – «реля», «коза», «кобза» гал. – вол. – «лірва») смичковий хордофон, головний музичний інструмент українських лірників, в якому роль смичка відіграє колесо, мелодія виконується на одній (рідше двох дубльованих в унісон) ігровій струні, а бурдоновий супровід – відтворюється на двох, вистроєних здебільшого у квінтових, рідше субквартових співвідношеннях – «тенорі» та «байорці».

3.3. Прості (безгрифні) – при грі