3.4. Складені (з грифом) – струна вкорочується (ліра, гудок, скрипка).

Окрім головної систематизації за конструкцією хордофони розрізняють і за способом звукоутворення, наприклад – ударні (цимбали).

ІV. Народні аерофони (духові): джерело звуку – стовп повітря.

4.1. Вільні аерофони – це не музичні інструменти, а використовувані у їх ролі предмети з навколишнього середовища – трава, лист акації, целофанова плівка…

«Береста» – (гуц. – «попискало» (Н. –S. –423.14) із березової кори, листя трав і дерев, а зараз, здебільшого із поліетиленової плівки.

«Луска» – окрім риб'ячої луски, найчастіше є пластмасова пластинка із твердого еластичного капрону (Н. – S. –421.1).

«Фуркало» – це оригінальний пастуший звуковий пристрій, що його ще до сьогодні волинські, поліські та білоруські пастухи застосовують для згону худоби, який складається з тонко виструганої дощечки завдовжки 30-40см., нанизаної на попередньо сильно скручену мотузку, що крутиться навколо осі невеличкої дерев'яної ручки. Інколи відносять до групи ідіофонів –Н. –S. –112.24., а інколи до духових –Н. –S. –412.1.

«Очеретина» – це свисткоподібний заднений духовий інструмент, виготовлений із звичайного стебла очерету із прорізаним прямокутним отвором, закритий знизу природною плівкою очеретини, в якому звуковидобування здійснюється внаслідок гудіння, що нашаровується на мелодії –Н. –S. 421.221.

«Гребінець» – складається зі звичайного гребінця для розчісування волосся та притуленого до зубців з одного боку цигаркового паперу.

4.2. Флейти – найбільша група духових, яка за різними ознаками поділяється на розгалужені підгрупи:

– лябілярні (губні),

– поздовжні (одно-, дво- та багатоцівкові),

– поперечні (з боковим свистковим пристроєм),

– окариноподібні, які за найголовнішим способом звукоутворення поділяються на:

а) закриті або свисткові (сопілка – «денцівка», «пищавка» –

«Гайда», «свистілка», «зозулька»-«окарина»);

б) відкриті або безсвисткові («фрілка»-«фуярка»,

«флоєра», «свиріль»).

Свисткові – (закриті) –Н. –S. –421.221.12 – безотвірні:

«Теленки» – Н. – S. – 421.111.11. – тип безотвірної закритої або незакритої флейти. Звукоряд обертоновий досягається внаслідок поєднання двох натуральних обертонових тонорядів, що утворюється при поступовому передуванні відкритого та закритого ігровим пальцем нижнього вихідного каналу ігрової цівки інструмента і цілком залежить від довжини та діаметру цівки і майстерності виконавця.–

свисткові з ігровими отворами:

«Сопілка» – Н. –S. –421.221.12. – загальноукраїнська назва одноцівкових закритих і переважно, шестиотвірних народних флейт, що паралельно використовуються із ідентичними, але різнойменними регіональними:

«Денцівка» гуцульська (Н. –S. – 421.221.12) – гуцульський різновид закритої переважно шестиотвірної сопілки.

Поліська «дудка-колянка» (Н. –S. – 421.221.12) – це поздовжня закрита свисткова народна флейта, що здебільшого виготовляється найхарактернішим для Полісся способом розколюванням дудка.

«Ребро» – (Н. –S. – 421.112.2) – різновид закритого багатоцівкового інструмента типу флейти Пана, що майже цілком вийшов з ужитку на усій території України.

Волинська «свистілка» – Н. –S. – 421.221.12 – полісько-волинський різновид сопілки-денцівки типу поліської «дудки-колянки», що різниться від останньої удвічі зменшеним розміром та матеріалом виготовлення (бузина).

«Свисток» – Н. – S. – 421.221. – дерев'яний або керамічний пристрій-свистунець, використовуваний переважно як дитяча іграшка.

«Пищавка» бойківська – Н. –S. – 421.211.12. бойківський різновид сопілки.

«Гайда» бойківська – Н. –S. – 421.211.12. – одна з поширених у Західній Європі назв волинки.

Парні свисткові і безсвисткові народні флейти:

Свисткові – «Джоломига» – Н. –S. – 421.222.12. – спарений двоцівковий тип денцевої народної флейти, що до сьогодні зберігався у чабанському та домашньому побуті Гуцульщини та Закарпаття.

«Зузулька» – Н. –S. – 421.221.42. – це різновид керамічної, глиняної, рідше дерев'яної флейти з шістьма ігровими отворами, звучання якого внаслідок опуклого в середині резонатора найдостовірніше серед інших музичних інструментів відтворює кування зозулі.

Безсвиткові – Н. –S. – 421.111. – це відкриті інструменти сопілкової родини.

«Флоєра» – це інструмент завдовжки 480–790мм., із шістьма ігровими отворами, густо насиченим обертонами проникливим свистячо-шиплячим тембром і широким (до 2.5 октав) діапазоном.

«Фрілка» – Н. –S. – 421.111.12. – поширений на Гуцульщині різновид короткої відкритої шестиотвірної флейти.

4.3. Шалмеї (язичкові аерофони) поділяються на:

– З одним язичком: (народні кларнети – дідик, дуда, абік або пастуша труба) «Абік» – Н. – S. – 423.121.12 – тип волинсько-поліської пастушої труби із кори молодої верби, липи, вільхи, клена або бузини з кларнеподібним пищиком.

«Дуда» – Н. – S. – 422.211.6–2. – це оригінальний музичний інструмент, який складається із зробленого із шкіри тварин, міха, чотирьох дерев'яних цівок; одна для вдування, одна – ігрова та дві бурдонових: субквартові трубки-кларнети з одинарними тростинами – бубон та бас з нижній іще на квінту, одна з коротких – довша, а друга – коротша.

Гуцульський «Дідик» – Н. – S. – 422.211.2 – це шалмеї з ударною кларнетоподібною тростиною.–

З подвійним (гобоєподібним) язичком: (козацька сурма, поліський та подільський ріжок).

«Сурма» – Н. – S. – 422.112. – козацький духовий інструмент з групи шалмеїв із подвійною тростиною гобойного типу, що вийшов з ужитку разом зі зникненням козацького побуту.

4.4. Труби – це інструменти які в свою чергу поділяються за типом мензури на:

– вузькомензурні:

«Трембіта» – духовий амбушурний інструмент без ігрових отворів Н. – S. – 423.121.12.–

широкомензурні:

«Пастуша труба, ріг, козацька труба» – Н. – S. – 423.121.12. – виготовляються з рогів вола або корови.

Отже, українські народні інструменти в класифікації Е.Горнбостля – К.Закса, ґрунтуються на принципах спорідненості чи відмінності одного типу (виду, різновиду, групи, підгрупи) музичного інструмента від іншого, тобто за параметрами – форма, конструкція, стрій, спосіб гри, манера виконання та ін., з чого логічно випливає, що будова інструмента неминуче й безпосередньо залежить від структури самого інструмента і манери відтворення репертуару, що